диплом образец



Министерство образования и науки Российской Федерации

Федеральное государственное автономное образовательное учреждение

высшего образования

«Санкт-Петербургский политехнический университет Петра Великого»

Институт промышленного менеджмента, экономики и торговли

Высшая школа технологий управления бизнесом

 

 

Проект допущен к защите

Рук-ль направления

 

_______________О.В. Калинина

«___»_______2017 г.

 

 

 

БАКАЛАВРСКАЯ РАБОТА

 

Тема:

 

Направление 38.03.02 Менеджмент

Профиль 38.03.02.06 Управление человеческими ресурсами

Или 38.03.02. 07 Стратегический менеджмент

 

 

 

Выполнил студент гр.ХХХ       ХХХХХХХ

Руководитель, к. э. н.оц       ХХХХХ

 

 

 

 

 

 

 

Санкт- Петербург

2017

 

 

 

Титульный лист Перевод на английский

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ФГАОУ ВО «САНКТ-ПЕТЕРБУРГСКИЙ ПОЛИТЕХНИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ ПЕТРА ВЕЛИКОГО»

 

 

УТВЕРЖДАЮ

«___»_______________20 г.

Рук-ль направления _____О.В. Калинина

(подпись)

ЗАДАНИЕ

На выпускную квалификационную работу

студенту _

 

1. Тема работы:.

2. Срок сдачи студентом законченной работы___25.05.17 г._____

3. Исходные данные к работе _технико-экономическая и финансовая информация по франчайзингу и торговле ножами, сувенирами, методические разработки и экономическая литература по теме ________________________________________________________________________________________________________

4. Содержание расчетно-пояснительной записки (перечень подлежащих разработке вопросов)

1. Методология и практика франчайзинговых сделок.

2. Анализ рынка продукции, технология и расчет затрат по работе

3. Финансово-экономическая оценка ВКР и принятие решений

5. Перечень графического материала (с точным указанием обязательных чертежей) Таблицы и графики для иллюстрации результатов расчетов______________________________________

_________________________________________________________

6. Дата выдачи задания _ _______________

 

 

 

 

 

Чистый лист

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

с. 61, рис. 5, табл. 29

ФРАНЧАЙЗИНГОВЫЕ СДЕЛКИ, ПАУШАЛЬНЫЙ ВЗНОС, РОЯЛТИ, РАСЧЕТЫ ЗАТРАТ, ФИНАНСОВО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ОЦЕНКА.

В бакалаврской работе произведена оценка состояния рынка ножевой продукции России, осуществлен анализ положения организации на нем. Разработан конкурентный анализ и приведен swot-анализ. Выполнен расчёт объёма продаж и выручки от реализации. Рассчитаны инвестиционные расходы, связанные с открытием нового розничного торгового предприятия. Произведена коммерческая оценка эффективности проекта вывода новой услуги на предприятии. Проведён расчёт прибыли и убытков. Изучены источники финансирования проекта и рассчитана ставка дисконта. Рассчитаны показатели коммерческой эффективности.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат Перевод на английский

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СОДЕРЖАНИЕ:

Введение………………………………………………………………………8

 

Часть1 . Методология и практика франчайзинговых сделок…...……9

 

1.1 Франчайзинг общие понятия……………………………….……….……

1.2 История франчайзинга…………………………………….……….….

1.3 Франчайзинг как экономический инструмент…………………………

1.4 Преимущества франчайзинга…………………………………………..

1.5 Методика расчета паушального взноса и роялти…………………

1.6 Перспективы развития рынка франчайзинга в России……………

1.6.1 Основные проблемы франчайзинга в России и их типология.

1.6.2.Социально-психологические проблемы…………………………….

1.6,3 Экономические проблемы франчайзинга…………………………..

1.6.4 Организационно-правовые проблемы………………………………

1.7 Социально-психологические проблемы франчайзинга……………

Часть 2. Анализ рынка продукции, технология и расчет затрат по проекту……………………………………………………………………….

2.1 Анализ внешней среды……………………………………………

2.1.1 Анализ среды прямого воздействия……………………………...….

2.2 Внутриотраслевая конкуренция………………………………….

2.3 Поставщики………………………………………………………….

2.4. Потребители……………………………………………………….……

2.5 Анализ внешней среды косвенного воздействия………………….….

2.6 SWOT-анализ……………………………………………………….….

2.7 Стратегия по М. Портеру………………………………………..….…..

2.8 Характеристика предприятия……………………………………….….

2.8.1. Анализ внутренней среды………………………………………....

2.8.2.Кадровый срез………………………………………………….….…..

2.8.3. Наличие системы мотивации кадров…………………………….

2.9..Анализ альтернативных вариантов проекта………………….

2.10.Расчёт объёмов реализации……………………………………….…..

2.11.Расчёт затрат по проектам……………………………………………………..…….

Часть 3.. Финансово-экономическая оценка проекта и принятие решений…………………………………………………………………..

3.1.Методология коммерческой оценки………………………………...

3.2.Выбор источников финансирования………………………………...

2.3 Расчет показателей…………………………………………………..

3.4. Анализ чувствительности проекта……………………………………

Заключение…………………………………………………………………

Введение

Целью данной бакалаврской работы является ……………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Часть 1. Методология и практика франчайзинговых сделок

1.1Франчайзинг общие понятия.

…………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………..

1.6 Перспективы развития рынка франчайзинга в России

Доля рынка франчайзинга в России представлена на рис 1.1. Ссылка на рис..Решение многих экономических проблем современной России требует новых экономических механизмов. Одним из таких механизмов является франчайзинг. Можно утверждать, что франчайзинг в настоящее время — единственный известный инструмент, позволяющий повысить эффективность малого бизнеса. Он дает возможность объединить достоинства малого и крупного бизнеса. [5] ссылка на список литературы

 

Рис.1.1 – Структура российского франчайзинга

 

 

Часть 2. Анализ рынка продукции, технология и расчет затрат по проекту

2.1 Анализ внешней среды

Анализ внешней среды или макроокружения представляет собой процесс

положении заказчиков франчайзинг. Анализ факторов среды прямого воздействия (см. таблица 2.1) ссылка на табл.

 

Таблица 2.1. Название

Факторы

Возможности

Угрозы

Поставщики

1. На основе анализа имеющихся поставщиков определять наиболее выгодных и перспективных.

2. Поиск новых поставщиков более качественных и недорогих товаров.

1. Недостаточный уровень обслуживания со стороны поставщиков.

2. Нестабильность цен поставщиков.

3. Нестабильность поставок.

Конкуренты

1. Более агрессивная маркетинговая политика

2. Более широкая известность торговых марок

 

1. Увеличение числа конкурентов.

2. Конкуренты постоянно расширяют сферу влияния.

3. Возможность переключения потребителей на конкурентов.

Потребители

 

1. Рост интереса к предлагаемым товарам.

 

 

1. Потребность в информированности

2. Заинтересованность потребителя в низких ценах.

3. Нестабильное финансовое положение потребителей.

Заключение

 

ХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список литературы

 

1. [http://ru.rusfranch.ru/franchising/franchising/what_is_franchising.php1]

2. Карих Е. Государство франчайзинг. –Карьера.-2002.-№10.с.15-19.

3. Практикум по франчайзингу для российских предпринимателей. / Под ред. Силинга С.А. —СПб. 2007

4.Стивен Спинелли-мл., Сью Берли. Франчайзинг-Путь к богатству./Вильямс.2007

5. .Мировая практика развития франчайзингаhttp://www.sellbrand.ru/

6. Алексей Леонов, Вячеслав Деев/ Журнал «Люди дела XXI

http://www.financial-lawyer.ru/newsbox/franchayzing/92-309.html

7.http://www.marketpages.ru/planirivanie/6.html

8. http://exsolver.narod.ru/Books/Management/Osnovy/c5.html

9.Портер М.. Конкурентное преимущество: Как достичь высокого результата и обеспечить его устойчивость. Альпина Бизнес Букс, 2005 г.

10. Бриль А.Р. и др. под редакцией Лопатина М.В. Коммерческая оценка инвестиционных проектов. Издательство политехнического университета. 2009. Стр. 74-76, 79-80

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

График отчетов на 2017 год



Месяц

Дата

Фамилия, имя

Тематическое задание

Январь

12

Свободное занятие, Манянин А.

Свободная тема

28

Денисенко А., Иванов В. Краснова Д.-вступление

Февраль

9

Прыгин М.

 

 

25

Степанов А., Корягина Ю.

 

Монохромная зима

Март

9

Моложников Ю., Самедов О.

 

25

Архипова И., Гроза А.

Резкость

Апрель

13

Карпеев В., Богатов В.

 

29

Быстров Ю., Пелевина Т. Общее собрание ф.с. «ЛУЧ»

Структура, текстура

Май

11

Тимаков Н., Бирюков А.

 

27

«Вернисаж — 2015» в Пушкино

 

Июнь

8

 

 

24

Фотосъёмка на пленэре

 

Сентябрь

14

Задрин П., Куракин Ф.

 

30

Воронин В., Азаренкова М.

Незнакомка (Незнакомец)

Октябрь

12

Бобков Ю., Шевцов А., Рогов Ю.

 

28

Алакина О., Бусыгина О., Дубровина С.

Коллеги

Ноябрь

9

Михайловский Н., Рзаев Н.

 

25

Застоин С., Тимина А. Общее собрание ф.с. «ЛУЧ»

Времена года

Декабрь

7

Открытие фотовыставки «Вернисаж – 2017»

 

24

Новогодняя встреча PF-2018 в Пушкино

Новогодняя открытка PF-2018

График творческих отчетов членов ф/с «Луч» на 2017 г.

v

 

Для творческого отчета нужно представить не менее 15 фотографий размером 20х30 или 30х40 см. Присутствие автора отчёта обязательно. Начало занятий: по четвергам — в 14 часов, по субботам – в 13 часов

vi.melnikov@yandex.ru fotostudio.luch@yandex.ru

 

Вода натощак



Выпитая на пустой желудок вода не только запускает в организме метаболические процессы и оказывает укрепляющее действие на организм, но и помогает в лечении многих хронических заболеваний.

 

Вода, выпитая натощак   

подготавливает желудочно-кишечный тракт к работе;

очищает организм от шлаков и токсинов;

даёт легкий слабительный эффект;

возобновляет баланс жидкости в организме (на протяжении многих часов сна организм не получает воды и утром остро нуждается в ней);

избавляет от лишнего веса;

ускоряет обмен веществ.

Важно отметить то, что для осуществления лечебного воздействия на организм между выпитой водой и первым приёмом пищи должно пройти не менее 45 минут. А также вода обязательно должна быть тёплой, примерно 25-40 градусов, так как холодная вода из холодильника раздражает желудок.

 

 

 

 

 

 

 

Ба_алау пара_ы Ішкі аурулар 11-24



 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

11 тақырып: Өт жолдарының дискинезиясы, өт тас ауруы

Ситуациялық есеп құрастыру

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

 

 

 

 

 

Орындау критерийлері   

 

0-0,1

 

0,2-0,3

 

0,4-0,5

1

Есептін мазмұны тақырыпқа сәйкес

 

 

 

2

Тесттілік сұрақтар тақырыпқа сәйкес

 

 

 

3

Иллюстративті материал пйдалану

 

 

 

4

Виртуальды материал пйдалану тақырып бойынша

 

 

 

5

Есептін рәсімдеу сапасы, тесттердін саны, сапасы ақпарат беру рәсімі, көлемі

 

 

 

6

Тақырыпты білу және есепті презентацияланғанда регламент сақтау

 

 

 

7

Әдебиеттер

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

12 тақырып: Жаралы емес ішектік диспепсиялар.

Презентация

 

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

 

Орындау критерийлері

0-0,1

0,2-0,3

0,4-0,5

1

Презентацияны рәсімдеу

 

 

 

2

Презентацияның 4 компоненты

 

 

 

3

ИӨЖ тематикасына сәйкестілік

 

 

 

4

Мазмұны

 

 

 

5

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

6

Әдебиеттер

 

 

 

7

Тақырыпты білу және регламент сақтау

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

 

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

13 тақырып: Дерматомиозит

Презентация

 

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

 

 

Орындау критерийлері

0-0,1

0,2-0,3

0,4-0,5

1

Презентацияны рәсімдеу

 

 

 

2

Презентацияның 4 компоненты

 

 

 

3

ИӨЖ тематикасына сәйкестілік

 

 

 

4

Мазмұны

 

 

 

5

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

6

Әдебиеттер

 

 

 

7

Тақырыпты білу және регламент сақтау

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

 

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

14 тақырып: Реактивті артрит (клиникалық хаттама бойынша). Паранеопластикалық синдромдар.

Реферат

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

Орындау критерийлері

0 – 0,1

0,2 – 0,3

0,4 – 0,5

1

Рефератты рәсімдеу

 

 

 

2

Рефераттың жоспары

 

 

 

3

Иллюстративті материал

 

 

 

4

Өзектілігі

 

 

 

5

Мазмұны

 

 

 

6

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

7

Әдебиеттер

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

15 тақырып: Инфекциялық генезді артриттер

Реферат

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

Орындау критерийлері

0 – 0,1

0,2 – 0,3

0,4 – 0,5

1

Рефератты рәсімдеу

 

 

 

2

Рефераттың жоспары

 

 

 

3

Иллюстративті материал

 

 

 

4

Өзектілігі

 

 

 

5

Мазмұны

 

 

 

6

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

7

Әдебиеттер

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

16 тақырып: Қант диабеті мен жүктілік

Презентация

 

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

 

 

Орындау критерийлері

0-0,1

0,2-0,3

0,4-0,5

1

Презентацияны рәсімдеу

 

 

 

2

Презентацияның 4 компоненты

 

 

 

3

ИӨЖ тематикасына сәйкестілік

 

 

 

4

Мазмұны

 

 

 

5

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

6

Әдебиеттер

 

 

 

7

Тақырыпты білу және регламент сақтау

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

 

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

17 тақырып: Сүйек тінінің метаболизмінің биохимиялық маркерлері

Реферат

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

Орындау критерийлері

0 – 0,1

0,2 – 0,3

0,4 – 0,5

1

Рефератты рәсімдеу

 

 

 

2

Рефераттың жоспары

 

 

 

3

Иллюстративті материал

 

 

 

4

Өзектілігі

 

 

 

5

Мазмұны

 

 

 

6

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

7

Әдебиеттер

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

18 тақырып: Жыныс функциясының бұзылыстары. Климакс

Презентация

 

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

 

 

Орындау критерийлері

0-0,1

0,2-0,3

0,4-0,5

1

Презентацияны рәсімдеу

 

 

 

2

Презентацияның 4 компоненты

 

 

 

3

ИӨЖ тематикасына сәйкестілік

 

 

 

4

Мазмұны

 

 

 

5

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

6

Әдебиеттер

 

 

 

7

Тақырыпты білу және регламент сақтау

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

 

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

19 тақырып: Рефлюкс-нефропатиялар.

Реферат

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

Орындау критерийлері

0 – 0,1

0,2 – 0,3

0,4 – 0,5

1

Рефератты рәсімдеу

 

 

 

2

Рефераттың жоспары

 

 

 

3

Иллюстративті материал

 

 

 

4

Өзектілігі

 

 

 

5

Мазмұны

 

 

 

6

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

7

Әдебиеттер

 

 

 

8

СӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

20 тақырып: Жүктілік пен бүйрек

Реферат

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

Орындау критерийлері

0 – 0,1

0,2 – 0,3

0,4 – 0,5

1

Рефератты рәсімдеу

 

 

 

2

Рефераттың жоспары

 

 

 

3

Иллюстративті материал

 

 

 

4

Өзектілігі

 

 

 

5

Мазмұны

 

 

 

6

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

7

Әдебиеттер

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

21 тақырып: Бүйрек ауруларының иммундық патологиялары.

Реферат

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

Орындау критерийлері

0 – 0,1

0,2 – 0,3

0,4 – 0,5

1

Рефератты рәсімдеу

 

 

 

2

Рефераттың жоспары

 

 

 

3

Иллюстративті материал

 

 

 

4

Өзектілігі

 

 

 

5

Мазмұны

 

 

 

6

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

7

Әдебиеттер

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

22 тақырып: Геморрагиялық синдром. Диссемирленген қан тамыры ішіндегі қанның ұюы (ДВС)

Реферат

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

Орындау критерийлері

0 – 0,1

0,2 – 0,3

0,4 – 0,5

1

Рефератты рәсімдеу

 

 

 

2

Рефераттың жоспары

 

 

 

3

Иллюстративті материал

 

 

 

4

Өзектілігі

 

 

 

5

Мазмұны

 

 

 

6

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

7

Әдебиеттер

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

23 тақырып: Виллебранд ауруы. Вазопатиялар

Презентация

 

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

 

 

Орындау критерийлері

0-0,1

0,2-0,3

0,4-0,5

1

Презентацияны рәсімдеу

 

 

 

2

Презентацияның 4 компоненты

 

 

 

3

ИӨЖ тематикасына сәйкестілік

 

 

 

4

Мазмұны

 

 

 

5

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

6

Әдебиеттер

 

 

 

7

Тақырыпты білу және регламент сақтау

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

 

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ішкі аурулар» пәні бойынша 7 курстын интерннің өз бетімен атқаратын жұмыстың

Бағалау парағы

24 тақырып: Жедел лейкоздар.

Реферат

Интерннің А.Т. тобының нөмірі _________________________________

 

Орындау критерийлері

0 – 0,1

0,2 – 0,3

0,4 – 0,5

1

Рефератты рәсімдеу

 

 

 

2

Рефераттың жоспары

 

 

 

3

Иллюстративті материал

 

 

 

4

Өзектілігі

 

 

 

5

Мазмұны

 

 

 

6

Қорытынды/ұсыныстар

 

 

 

7

Әдебиеттер

 

 

 

8

ИӨЖ кестесіне сай тапсырылу дер кезінде тапсырылуы

 

 

 

 

ҚОРЫТЫНДЫ:

 

 

0 – 0,1 критерий орындалмаған   

0,1 – 0,2 критерий ескертулермен орындалған

0,4 – 0,5 критерий орындалған

 

Оқытушы______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

Типология Г. Хофстеда

Ограничения и условия функционирования организаций

Ограничения – императивны,то естьнеподвластныменеджменту определенного уровня. Например, норма расхода материала является ограничением и «неподвластна» начальнику цеха, но «подвластна» главному технологу предприятия.

Условия, как правило, диспозитивны, то есть допускают выбор для менеджера конкретного уровня.

Ограничения могут накладываться как внешней средой организации, так и иметь внутренние источники.

Внешняя среда характеризуется сложностью, неопределенностью и изменчивостью.

Различается:

Ø среда прямого воздействия, т.е. все, что оказывает непосредственное влияние на организацию: потребители, конкуренты, поставщики, собственники, инвесторы, государственные органы, нормативные акты

Ø среда косвенного воздействия, т.е. все, что оказывает на организацию опосредованное воздействие: состояние экономики (конъюнктура), социально-культурные и географические факторы, политические факторы, научно-технический прогресс.

Условиятакже представлены как внешней, так и внутренней средой организации. К внутренним условиям относятся ситуационные факторы внутри организации, например:

Ø цели организации

Ø культура организации

Ø организационная структура

Ø ресурсы: материальные, трудовые, интеллектуальные

Ø технология и инновации

Примеры внешних условий:

Ø конъюнктура рынка

Ø научно-технический прогресс

Ø национальные обычаи

Ø вкусы и предпочтения потребителей

Голландский ученый Г. Хофстед выделил четыре аспекта, характеризующих менеджеров и специалистов и организацию в целом: индивидуализм-коллективизм; дистанцию власти; стремление к избежанию неопределенности; мужественность-женственность.

Индивидуализм-коллективизм. Индивидуализм имеет место, когда люди определяют себя как индивидуальность и заботятся только о самих себе, о своей семье и своих родственниках. Коллективизм основывается на том, что каждый человек по рождению или в результате деятельности принадлежит к более или менее сплочённой группе и не может считать себя свободным от неё. Группа заботится об удовлетворении потребностей членов группы, обеспечивает им поддержку и безопасность взамен на их преданность и безусловное подчинение.

Дистанция власти. Каждая организация обладает своим социально одобряемым неравенством статусов сотрудников при постановке задач, выборе средств их реализации и процедур согласования, при разрешении конфликтов и т. д. Параметр – дистанция власти – измеряет степень, в которой наименее наделенный властью индивид в организации принимает неравноправие в распределении власти и считает его нормальным положением вещей.

Стремление к избеганию неопределённости указывает на стремление людей избежать ситуаций, в которых они чувствуют себя неуверенно, и отражает степень формализации деятельности, определённость среды, в которой действует работник.

Характеристика организации по параметру мужественность-женственность отражает систему мотивации персонала организации – насколько системы оценки, вознаграждения и продвижения сотрудников связаны с конкретными результатами их деятельности.

Мужественные культуры ориентированы на материальный успех, карьеру. Женственные культуры ориентированы на качество жизни, общественную жизнь.

Знание ведущего типа культуры страны и организации позволяет оценивать совместимость культур различных стран мира, прогнозировать развитие их взаимодействия, регулировать спорные вопросы.

Тема 1.3. Менеджеры в организациях

1.3.1. Современное представление о менеджере

Менеджер – это лицо, занимающее постоянную должность, наделенное полномочиями и обладающее ответственностью в области организации определенных видов деятельности.

Менеджер – это и должность, и профессия. Синонимы: администратор, начальник, руководитель.

Термин «менеджер» употребляется применительно:

Ø К руководителю организации или его подразделения

Ø К организатору конкретных видов работ

Ø К администратору любого уровня управления, организующему работу

Ø К руководителю по отношению к подчиненным

1.3.2. Содержание труда менеджера

Из определения следует, что менеджер организует деятельность в определенном направлении, для чего он обрабатывает исходную информацию, принимает на основе этой информации решение и организует его выполнение.

Решение – вывод об осуществлении (или о неосуществлении) конкретных действий, закрепленных в сознании субъекта и объекта управления, в управленческих документах.

Необходимость принятия решений диктуется наличием проблем или задач в сфере деятельности менеджера.

Загрузка…

1.3.3. Типология менеджеров

По иерархическим уровням (вертикальное разделение труда):

Менеджеры высшего уровня (топ-менеджмент) – управление организацией в целом. Принимают решения по изменениям во внешней средеорганизации (стратегические решения). К этому уровню можно отнести также заместителей директора по функциональным областям менеджмента: заместитель по производству, заместитель по маркетингу, заместитель по научной работе, главный инженер, главный бухгалтер и т.п.

Менеджеры среднего уровня координируют работу менеджеров нижнего уровня и выступают как связующее звено между ними и высшим руководством. Принимают решения в соответствии с содержанием задач внутренней среды организации.

Менеджеры нижнего уровня организуют работу непосредственных подчиненных. Принимают оперативные решения в соответствии с конкретными задачами возглавляемого объекта.

Горизонтальное разделение труда в менеджменте позволяет выделить линейных и функциональных менеджеров.

Линейные– координация деятельности в соответствии с целями и задачами своего иерархического уровня

Линейные руководители: директор, начальники цехов и отделов, начальники участков и заведующие секторами, руководители групп и бригадиры.

Функциональные –возглавляют службы в иерархической структуре организации. Службы обеспечиваютвозможность принятия решения линейными руководителями определенного иерархического уровня.

Функциональные руководители:см. схему

Стили рекламы

Стиль рекламы – это устойчивая манера подачи рекламной информации, ориентированная на установление информационного контакта с потребителем через различные формы воздействия.

При выборе стиля рекламы следует ориентироваться на задачи стоящие перед рекламным сообщением, характеристику целевой аудитории и выбранный канал распространения рекламы.

Стили рекламы:

1.

Зарисовка с натуры – основан на включении рекламируемого товара в типично узнаваемую ситуацию естественную для целевого сегмента.

Например, реклама кофе Nescafe: «Нового дня глоток».

2.

Образ жизни – товар привязывается к определенной модели поведение, «если вы живете, или хотите жить так, то у вас должен

быть рекламируемый товар». Реклама колготок Saint Pellegrino: «Красота и независимость».

3.

Создание образа или настроения – если свойства товара нельзя продемонстрировать, то товар связывается с теми ощущениями, которые он должен вызывать у потребителя. Непроизвольное установление в сознании потребителей ассоциативных связей. На создание настроения рассчитана реклама шоколада Dove. «Минуты нежности созданы для Dove».

4.

Мюзикл – товар связывается с определенной мелодией, слова рифмуются. Потребитель, запоминая музыку, вынужден запомнить товар. По этому принципу построена реклама жевательной резинки Hollywood, а из отечественной рекламы первым и, пожалуй, самым удачным мюзиклом была реклама АО «Мовен»: «Если любите прохладу, свежий воздух круглый год, обращайтесь на Московский вентиляторный завод».

5.

Использование символического персонажа – заменяющего собой изображение товара (Coca-Cola – Санта Клаус, Nesquik – заяц). Использование символа позволяет создавать рекламные сувениры, изображения формирующий интерес к товару.

Дальнейшие стили используются на рынках В2В и В2С.

6.

Использование свидетельств в пользу товара – этот стиль основан на том, что положительная реакция и доверие, которое вызывает известный человек, связывается с тем товаром, о котором он положительно отзывается за счет воздействия харизматической личности на поклонников, формируется положительный образ товара.

7.

У фирмы Lotto, выпускающей спортивные товары, есть тема теннисной экипировки Борис Беккер. На обложке каждого из предметов коллекции изображен Борис в форме Lotto и сказано, что «Борис предпочитает Lotto».

8.

Технический или профессиональный отзыв – авторитетный пользователь вызывает рациональный интерес к товару, свидетельствуя о положительном опыте его использования.

9.

Использование данных научного характера – объективность фактов, доверия к науке, научным данным о свойствах товара вызывают доверие и к продукту. Такова реклама зубных паст Blend-a-med и Colgate.

Алкогольні напої

Одна з найважливіших задач нашого суспільства – формування фізично міцного молодого покоління, що гармонійно поєднує в собі духовне багатство і моральну чистоту. Сьогодні всі знають: алкоголь не щадить здоров’я, руйнує сім’ю, впливає на потомство, знижує продуктивність праці, нерідко робить людину правопорушником, злочинцем. У людини немає такого органу, який би не страждав від прийому спиртних напоїв. Зловживання спиртним закономірно веде до розвитку психозів, епілепсії, ураження мозку і печінки, порушує нормальну роботу нирок, легенів, серця, шлунку, кишечнику, позначається на зорі, на органах внутрішньої секреції. Смертельна доза етилового спирту – 9 г на 1 кг маси тіла людини. Для дітей смертельна доза в 4-5 разів менша. Турбота про майбутнє покоління, його здоров’я вимагає найрішучіших заходів по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом.

Алкогольні напої. Алкогольними називають напої, що містять значну кількість етилового спирту (алкоголю). До них відносять спирт, горілку, лікеро-горілчані вироби, виноградні вина, коньяк, плодово-ягідні вина. Всі ці напої одержують із різних видів сировини. Вони відрізняються особливостями виробництва і у свою чергу підрозділяються на групи, підгрупи, типи і окремі найменування.

Спирт. Спирт являє собою безбарвну рідину з характерним алкогольним запахом і пекучим смаком. Відомо багато видів спирту, але для отримання продуктів, призначених для харчових цілей, використовується тільки етиловий спирт. Цей спирт може бути різного ступеню очищення і різної концентрації: 82% спирт-денатурат, 88% спирт-сирець, 96 і 96,3%-ий спирт-ректифікат. Харчове значення має тільки ректифікований етиловий спирт. Основною речовиною спирту етилового ректифікованого є етанол.

Етиловий спирт одержують з сировини, багатої вуглеводами, частіше за все із зерна, картоплі, цукрового буряка і меляси в різних співвідношеннях, з подальшою перегонкою продуктів бродіння.

Виробництво ректифікованого етилового спирту складається з наступних основних операцій: приготування солоду, отримання солодового затору, зброджування затору і отримання браги, перегонки браги, отримання спирту-сирцю і подальшого його очищення (ректифікації). Залежно від ступеня очищення виробляють спирт етиловий ректифікований наступних сортів: «Пшенична сльоза» – із вмістом спирту 96,3%, «Люкс» – 96,3%, «Екстра» – 96,3%, «Вищого очищення» – 96,0%.

Спирт етиловий ректифікований «Пшенична сльоза» виробляють із пшениці або суміші пшениці, іржі і ячменю, в якій вміст пшениці становить не менше 60%.

Спирт етиловий ректифікований «Люкс» і «Екстра» виробляють з різних видів зерна і суміші зерна і картоплі.

Спирт етиловий ректифікований «Вищого очищення» виробляють із різноманітної харчової сировини, багатої вуглеводами.

На вигляд спирт-ректифікат – прозора безбарвна рідина без сторонніх домішок з характерним для кожного сорту смаком і запахом.

З фізико-хімічних показників стандарт нормує вміст спирту; обмежує вміст альдегідів, сивушних олій, метилового спирту, вільних кислот.

Міцність спирту і інших алкогольних напоїв виражають в об’ємних відсотках, тобто кількістю мл чистого алкоголю (етилового спирту), що міститься в 100 мл напою при 20°С.

Горілка.Горілка – міцний алкогольний напій, що є сумішшю ректифікованого спирту і зм’якшеної води з введенням незначної кількості добавок або без них.

Виробництво горілки в Росії почалося в кінці XIV століття. З 1992 р. в Україні ліквідована державна монополія на виробництво і обіг алкогольних напоїв. Виробництвом горілки займаються більше 200 лікеро-горілчаних підприємств і виробляють майже 400 найменувань. В 2004г в Україні було вироблено не менше 35 млн. дал. горілки і лікеро-горілчаної продукції. Лідери продажів на ринку алкоголю – «Неміров», «М’ягков», «Олімп», «Союз-Віктан Лтд», «Хортиця».

Для приготування горілки суміш спирту і води пропускають через активоване вугілля і фільтрують. Обробка водно-спиртової суміші активованим вугіллям сприяє зменшенню вмісту в горілці сивушних олій і утворенню нових хімічних речовин, що поліпшують її аромат і смак. Застосування води із зниженою жорсткістю забезпечує прозорість горілки, тоді як використання води з високою жорсткістю може привести до випадіння в осад мінеральних солей. Крім того, вода підвищеної жорсткості погіршує смак горілки. Для приготування різних горілок використовують різні види ректифікованого спирту, а для поліпшення смаку – різні добавки (невелику кількість цукру, двовуглекислий і оцтовокислий натрій, лимонну кислоту, мед, ванілін, перманганат калію, сироватку і інше).

Залежно від виду горілки містять спирту від 37,5% до 56%.

Залежно від смакових і ароматичних властивостей горілки розподіляються на горілки і горілки особливі.

Особливі горілки відрізняються специфічним ароматом і оригінальним смаком, які утворюються в наслідок додавання в горілку таких інгредієнтів як ефірні олії, ароматні спирти. Горілки особливі виробляють із спирту «Екстра» або «Люкс». В деяких видах горілки застосовують ефірну олію коріандру, лікувальні властивості якого відомі давно. Так тонкий плодовий аромат надає горілці «Шустов № 1» бергамотова олія, а горілці «Шустов № 2» квітковий аромат надає ефірна олія коріандру. Одеський ЛГЗ випускає особливу горілку «Привіт з Одеси» – з додаванням цукру, ароматного спирту м’яти і апельсину, «Аркадія» – з додаванням лимонного настою і натурального меду, «Український сувенір» – з додаванням ароматного спирту, лимонної цедри і цукрового сиропу. ТМ «Союз» випускає особливу горілку «Водоспад», яка має легкий аромат житніх сухарів, «Кримський сувенір» – аромат кримських рослин (троянди, фенхелю, ягід ялівцю). Житомирський ЛГЗ випускає особливу горілку «Житомирська ароматна», яка містить настій березових бруньок, «Житомир» – ароматні спирти хмелю з додаванням женьшеню, «Поліський сувенір» – ароматний спирт із житнього солоду і мед.

Загрузка…

Асортимент горілок: «Первак», «Київ соборний», «М’ягков», «Гетьман», «Неміров», «Графська», «Штурман», «Медофф», «Союз-Віктан» і т.д. Асортимент горілок постійно розширяється і кожний лікеро-горілчаний завод розробляє нові види горілок. Наприклад, горілка «Мірна» виробляється наступних найменувань: «На молоці», «На сухарях № 1», «Застільна № 2», «Добра № 3», «Традиція № 4, 50%», «Зубрівка», «На жовтках», «На молоці з медом».

На вигляд горілка – це прозора безбарвна рідина без сторонніх добавок і осаду.

Смак горілки повинен бути властивим без сторонніх присмаків, у горілках особливих допускається легкий аромат, властивий добавкам.

Смак і аромат горілки, які є визначальними чинниками якості напою, сьогодні не можуть бути оцінений приладами. В лікеро-горілчаному виробництві результати сенсорного аналізу виражаються в умовних одиницях – балах. Застосовується 10-балова оцінна система: колір і прозорість – 2, аромат -4, смак – 4. Встановлений обмежувальний бал, нижче якого вироби вважаються недоброякісними: для горілок – 9,0 балів, для особливих горілок – 9,2.

З фізико-хімічних показників стандарт нормує вміст спирту; обмежує вміст альдегідів, сивушних масел, метилового спирту, вільних кислот.

Розливають горілки і горілки особливі в скляні або фарфорові пляшки місткістю 0,05дм3, 0,1дм3, 0,2дм3, 0,25дм3, 0,33дм3, 0,37дм3, 0,375дм3, 0,4дм3, 0,45дм3, 0,5дм3, 0,61дм3, 0,7дм3 , 0,75дм3, 1,0дм3 і більше.

Пляшки пакують в ящики пластмасові та з гофрованого картону або термоусадну плівку на картонній підкладці або лотку. Зберігають горілку в складських приміщеннях при температурі від -5ºС до +25 ºС і відносної вологості повітря не більше 85%. Гарантійний термін зберігання для горілок – 24 міс., для горілок особливих – 12 міс. з дня розливу.

Лікеро-горілчані вироби.Лікеро-горілчані вироби є міцними алкогольними напоями, які готують змішуванням ректифікованого спирту, зм’якшеної води, спиртованих соків і морсів, ароматних спиртів і спиртованих настоїв з ароматної рослинної сировини, а також ефірних олій, цукрового сиропу, лимонної кислоти, кольору і інших харчових продуктів. При виробництві лікеро-горілчаних виробів спочатку готують напівфабрикати, які потім купажують (змішують), відстоюють або витримують в дубовій тарі для старіння напою, фільтрують і розливають. Іноді процес дозрівання замінюють механічною гомогенізацією під тиском.

Основні напівфабрикати лікеро-горілчаного виробництва:

Спиртовані соки – натуральні свіжовиділені соки з свіжих плодів і ягід консервовані спиртом (25%).

Спиртовані морси одержують переважно із сушених плодів і ягід, які після подрібнення настоюють протягом двох тижнів у 30-50%-му спирті.

Спиртовані настої – водно-спиртові витяжки з ароматної сировини: трав, листя, бруньок, квітів, насіння, коріння різних рослин, прянощів і ін.

Ароматні спирти одержують перегонкою спиртованих настоїв, морсів або соків. Від звичайних спиртів вони відрізняються тонким ароматом відповідної ароматної сировини. Міцність ароматних спиртів 75-80% об.

Сиропи – соки, консервовані цукром.

Колір – барвник, який додають у всі види лікеро-горілчаних виробів, які повинні мати коричневий відтінок або колір. Готують колір із цукру шляхом його нагрівання при температурі 180-200° С.

Класифікація лікеро-горілчаних виробів залежно від вмісту спирту і цукру подана в таблиці 5.

Таблиця 5 – Класифікація лікеро-горілчаних виробів

Види лікеро-горілчаних виробів Вміст %
спирту цукру
Лікери:
міцні 35-45 25,0-50,0
десертні 25-30 30,0-50,0
креми 20-23 49,0-60,0
емульсії 18-25 15,0-35,0
Наливки 18-20 25,0-40,0
Настоянки:
солодкі 16-25 8,0-30,0
напівсолодкі 30-40 9,0-10,0
напівсолодкі слабоградусні 20-28 4,0-10,0
гіркі 30-60 до 7,0
гіркі зниженої міцності 25-28
Бальзами 30-45
Аперитиви 15-35 4,0-18,0
Коктейлі 20-40 0-24,0
Пунші 15-20 30,0-40,0
Напої десертні 12-16 14,0-30,0
Джин *
Ром *
Віскі *

* Напої, що виробляються за особливими рецептурами і технологічними схемах.

Лікери. Це солодкі міцні спиртні напої в’язкої консистенції. В Західній Європі перші лікери з’явилися в Голландії. За старих часів мистецтвом складання рецептів ароматичних лікерів в різних країнах займалися монахи і аптекарі, що використовували лікувальні трави, листя, квіти, плоди і коріння рослин. Вони суворо зберігали таємницю їх рецептур і виробництва. Особливо розвинулося виготовлення лікерів у Франції. Зразком старовинних французьких лікерів є «Бенедиктин»і «Шартрез». Лікери виготовляють із спиртованих соків, спиртованих настоїв, ароматних спиртів, ефірних олій, сиропів, кольору, натурального меду, лимонної кислоти і ін. Для поліпшення первинних якостей купаж витримують від 6 міс. до 2 років в дубових бочках. Під час витримки окремі речовини, головним чином спирти, цукру і кислоти, хімічно взаємодіють між собою, утворюючи нові продукти (складні ефіри і ін.), що позитивно впливає на смак і, особливо, на аромат напою.

Міцні лікери виробляють на основі ароматних спиртів: «Алмаз», «Апельсиновий», «Бенедиктин», «Бочю», «Крупник», «М’ятний», «Розмарин», «Старий Таллінн», «Фантазія», «Шартрез», «Південний».Десертні лікери виробляють на основі плодово-ягідних спиртованих соків і морсів: «Абрикосовий», «Аличевий», «Ванільний», «Вишневий», «Дружній», «Колхіда», «Кавовий», «Кизиловий», «Лимонний», «Львівський», «Нектар», «Ленінградський», «Ювілейний», «Мокко», «Молдавська вишня», «Роза», «Новорічний», «Обліпиха», «Рожевий», «Шоколадний», «Ранок байкальський», «Чорносмородиновий».,

Креми виробляють на основі спиртованих соків, морсів, яєчних жовтків, цукру та ін.:«Абрикосовий», «Вишневий», «Кизиловий», «Малиновий», «Горобиновий», «Кристал», «Чорносмородиновий», «Шоколадний», «Яблучний», «Лимонний».

Наливки.Купаж наливок здійснюється на спиртованих соках і морсах, використовують колір, настої прянощів і чаю, ванілін, есенції. Лимонна кислота і цукровий сироп входять до складу будь-якої наливки, забезпечуючи задану рецептурою кількість цукру і кислотність напою. Найвідомішими є наступні наливки.

«Запіканка» – старовинна російська наливка міцністю 20% з вмістом цукру 40 г/100 мл, для приготування якої використовують спиртований вишневий сік, морси сушеної чорниці і чорносливу, цукровий сироп, лимонну кислоту і ванілін. Колір наливки темно-вишневий, смак кисло-солодкий, аромат вишні з відтінком чорносливу. Свою назву вона отримала від слова «запікати» (раніше купаж в герметичних глиняних судинах витримували – запікали в печах).

«Спотикач» містить 20% спирту і цукру 39 г/100 мл. Для його приготування використовують вишневий, чорносливовий і чорничний морси з додаванням цукрового сиропу і лимонної кислоти. Колір наливки темно-вишневий, смак кисло-солодкий, запах димного чорносливу.

Окрім цих наливок, випускають «Солодка ягода», «Айвова», «Білоруська», «Вишнева», «Десертна», «Запіканка українська», «Золота осінь», «Кизилова», «Полунична», «Курортна», «Малинова», «Травнева», «Травневий десерт», «Північна», «Слив’янка», «Слив’янка українська», «Спотикач український», «Українська вишнева», «Чорносмородинова».

Настойки. Це солодкі або гіркі спиртні напої. Залежно від вмісту спирту і цукру, а також смакових і ароматичних властивостей, розрізняють настойки солодкі, напівсолодкі і гіркі.

Солодкі настойки готують на спиртованих соках і морсах з додаванням лимонної кислоти, коньяку, портвейну, кольору і барвників. Звичайно вони носять назви тих плодів і ягід, які були використані для приготування відповідних соків і морсів. З солодких більш відомі «Абрикосова», «Апельсинова», «Вишнева», «Журавлинна», «Лимонна», «Ніжинська горобина», «Горобинова на коньяку» і ін.

Напівсолодкі настойки виготовляють міцнішими (спирту 30-40%) і менш солодкими (цукру 9-10 г/100 мл), ніж солодкі настойки. Випускають напівсолодкі настойки (у тому числі слабоградусні*) в неширокому асортименті: «Вишнева», «Тайгова», «Горобинова», «Олеся», «Лимон з коньяком», «Східна»*, «Дайна ва», «Лісова казка», «Ранет перцевий», «Паланга», «Горобина», «Суздальська», «Південна»* і ін.

Гіркі настойки – найчисленніша група лікеро-горілочних виробів, що готуються купажуванням спирту-ректифікату, ароматних спиртів, настоїв прянощів, листя і трав, з додаванням лимонної кислоти, кольору і барвників. Як поліпшувач застосовується коньяк. Настоянки гіркі мають пряний пекучий смак. Асортимент:«Зимова журавлина», «Перцівка», «Калина з перцем», «Житня на вишневих бруньках», «Гірська», «Гірський дубняк», «Донське стремено», «Житомирська ароматна», «Звіробій», «Золотий ріг», «Київська ароматна», «Козача», «Ласите», «Листопад», «Мелихівська», «Переяславська», «Петровська», «Славутич», «Смерічка», «Старокиївська», «Чернігівська», «Яремча».

Настоянки гіркі слабоградусн:і «Імбирна», «Польова», «Українська степова», «Стрілецька».

Напої десертні.Це оригінальні кисло-солодкі спиртні напої зниженої міцності. Виробляють їх за технологією отримання настойки на основі купажів спиртованих соків, настоїв цитрусових і кориці, а також цукрового сиропу і лимонної кислоти. Завдяки великій солодкості, яскравості смаку і аромату, а також незначному вмісту спирту його смак при вживанні напоїв майже не відчувається. Рекомендуються десертні напої після їжі. До них відносять напої «Вишневий», «Жовте листя», «Калина», «Освіжаючий», «Журавлина», «Вишня», «Лада», «Літній десерт», «Золотистий», «Журавлина», «Рубіновий», «Яблучко», «Гранат» і ін.

Пунші.Це своєрідні десертні кисло-солодкі спиртні напої, основою купажу яких є спиртовані соки, цукровий сироп і лимонна кислота, а також настої прянощів і цитрусових, коньяк і інші інгредієнти. Перед вживанням пунш наполовину розбавляють гарячим чаєм, кип’ятком або газованою водою, при цьому краще виявляються смакові і ароматичні властивості цих напоїв. Асортимент налічує декілька десятків найменувань: «Аличевий», «Винний», «Вишневий», «Малиновий», «Яблучний», «Загадка», «Айвовий», «Аличевий», «Апельсиновий», «Коньячний», «Кубань», «Поліська», «Майга», «Сливовий», «Чорносмородиновий» і ін.

Аперитиви.Це напої міцністю 15-35%, що збуджують апетит і вживаються перед їжею невеликими дозами. До складу аперитивів входять екстрактивні речовини ефірноолійних і лікарських рослин. На відміну від гірких настоянок купаж аперитивів формується з великою кількістю цукру і різноманітних екстрактивних речовин плодів і ягід, лікарських і ароматичних рослин, таких, як березові бруньки, квіти бузини, коріння і кореневища солодки і дубровки. В даний час випускають аперитиви: «Невській», «Новина», «Сюрприз», «Трійка», «Південний», «Агнес», «Габріель», «Кларет», «Нектар», «Медея», «Морський», «Степовий», «Сюрприз», «Круча», «Цитрусова», «Оригінальна».

Коктейлі. Їх одержують шляхом змішування різних видів алкогольних напоїв і тому вони мають своєрідні смак і аромат. Свою назву вони отримали від англійського слова «кок-тайл», що в буквальному перекладі означає «півнячий хвіст». Мабуть, цією назвою хотіли підкреслити, що різноманітність і яскравість смакових відтінків коктейлів багата, як півнячі хвости багаті відтінками кольорів. Коктейлі прийнято пити охолодженими через вузьку трубочку або соломину. Асортимент коктейлів: «Вільнюський», «Диско», «Кавовий аромат», «Осінній», «Горобиновий» і ін.

Бальзами. Вони відрізняються багатокомпонентним складом пряної ефірноолійної сировини. При виробництві кожного бальзаму використовуються до 40 різних видів сировини. Бальзами звичайно вживають для надавання аромату і пікантного смаку чаю або кавы, а також для приготування лікувальних напоїв при запаленні верхніх дихальних шляхів. Асортимент: «Ризький чорний», «Квітка папороті», «Вігор», «Златогор», «Богдан», «Дев’ять сил», «Сім небес», «Кобзар», «Перша столиця», «Відродження» і ін.

Ром. Міцний алкогольний напій, який виробляють із спирту, отриманого з продуктів переробки цукрової тростини і підданого багаторічній витримці. Витримують спирт в нових дубових бочках в затемнених приміщеннях при температурі 18-22°С не менше 5 років. В процесі витримки протікають реакції, в результаті яких утворюються складні ефіри, що визначають ароматичні властивості ромового спирту. Перед випуском в продаж ромовий спирт доводять до кондиції дистильованою водою і, якщо необхідно, підфарбовують кольором і фільтрують.

Віскі. Міцний алкогольний напій, який виробляють з хлібного спирту шляхом довголітньої витримки його в дубових бочках, обвуглених зсередини. Витримують спирт при температурі 20-22°С не менше 4 років. Перед розливом спирт доводять до кондиції дистильованою водою, кольором і фільтрують. Колір напою світло-коричневий. Віскі відрізняються від горілки більш пекучим смаком і характерним ароматом зерна. Розрізняють віскі житні, кукурудзяні і змішані. Віскі рекомендується вживати в розбавленому вигляді з газованою содовою водою.

Джинце гірка настоянка, приготована з морсу на ягодах ялівцю.

Вимоги до якості лікеро-горілчаних виробів.Лікеро-горілчані вироби повинні мати відповідні кожному найменуванню колір, аромат і смак, а за фізико-хімічними показниками відповідати встановленим нормам (за міцністю, масовій концентрації загального екстракту, цукру і кислот в перерахунку на лимонну). Шляхом зовнішнього огляду пляшок встановлюють стан закупорювання, звертаючи увагу на їх герметичність, стан відтиснення на ковпачку і відсутність слідів пошкодження металевого ковпачка.

При оцінці якості лікеро-горілчаних виробів особливу увагу звертають на характерність і яскравість кольору (забарвлення), смаку і аромату, властивого даному найменуванню лікеро-горілчаного виробу. Лікеро-горілчані вироби повинні бути прозорими, без сторонніх запахів і присмаків.

Органолептичну оцінку лікеро-горілчаних виробів здійснюють за
10-баловою системою, відповідно до якої вищий бал за смаком – 4, за запахом -4, за кольором – 2. Мінімальна кількість балів становить: для бальзамів, лікерів, кремів, наливок, пуншів, настоянок солодких, напівсолодких і гірких, десертних напоїв і аперитивів – 9,2, для настоянок гірких слабоградусних – 8 ,8.

Дефектилікеро-горілчаних виробів:

— невідповідність вимогам стандартів за фізико-хімічними показниками: вмісту спирту, цукру, кислоти;

— помутніння через випадання солей кальцію і магнію при недостатньому зм’якшуванні води;

— кільце (слід на верхній внутрішній частині пляшки, розташований по рівню її заповнення горілкою або лікеро-горілчаним напоєм), що утворюється при використовуванні у складі напівфабрикатів і купажу недостатньо зм’якшеної води;

— колоїдні помутніння, що виникають внаслідок недостатньої попередньої стабілізації напівфабрикатів дією низьких температур і іншими прийомами;

— зміна забарвлення при зберіганні забарвлених лікеро-горілчаних виробів;

дефекти зовнішнього вигляду: забруднення пляшок, порушення правил їх закупорювання, етикетування.

Пакування, маркування і зберігання лікеро-горілчаних виробів.Лікеро-горілчані вироби розливають переважно в пляшки місткістю 0,25; 0,5; 0,75 л. Стандартом передбачені також пляшки іншої місткості, деякі види керамічного і фарфорового посуду. Для закупорювання використовують пробки пробкові, поліетиленові, пластмасові і алюмінієві ковпачки з внутрішньою прокладкою. На пляшку з напоєм наклеюють етикетку, що містить наступну інформацію: назва підприємства, назва виробу, міцність в % об., вміст цукру в %, місткість пляшки в л, номер стандарту на продукцію, штрихкод, дата виробництва, код підприємства і номер ліцензії на виробництво, на зворотному боці етикетки дата розливу і номер бригади. Закупорені пляшки укладають в багатооборотні дощаті, полімерні ящики, або ящики з гофрованого картону. Всередину кожного ящика з гофрованого картону вкладають пакувальний лист з позначенням назви виробів, кількості пляшок і їх місткості, дати пакування і прізвища або номера пакувальника. Зберігати лікеро-горілчані вироби слід в приміщеннях з температурою від 10 до 20°С і відносною вологістю повітря не вище 85 %. Забарвлені вироби небажано тримати під прямим сонячним промінням. В цих умовах терміни зберігання складають: лікерів міцних і кремів –
8 міс., лікерів десертних, наливок і пуншів — 6 міс., настоянок гірких, гірких слабоградусних і бальзамів – 6 міс., настоянок солодких, напівсолодких, напівсолодких слабоградусних, коктейлів і аперитивів — 3 міс., напоїв десертних – 2 міс.

Питання для контролю знань:

1. Як впливає алкоголь на організм людини?

2. Охарактеризуйте виробництво етилового спирту і вимоги до якості спирту.

3. Чому для приготування горілки і лікеро-горілчаних виробів береться вода з низькою жорсткістю?

4. Чим відрізняються один від одного різні найменування горілок?

5. Які ознаки встановлені в основу класифікації і формування асортименту лікеро-горілчаних виробів?

6. Яка різниця між гіркою і солодкою настоянкою?

7. Чим відрізняються наливки від солодких настоянок?

8. В чому особливість отримання лікерів?

9. Охарактеризуйте особливості виробництва рому, віскі, джину.

10. Як визначають якість, пакують, маркірують і зберігають лікеро-горілчані вироби?

Тести

Основні типи праворозуміння: правовий позитивізм і природно-правове мислення

Традиційно основними конкуруючими типами право­розуміння вважаються правовий позитивізм і теорія при­родного права, їх суперництво пронизує всю історію філо­софсько-правової думки. Що ж являють собою ці способи філософського осмислення права?

Правовий позитивізм.Основними характерними риса­ми правового позитивізму як філософського способу ос­мислення права є:

1. Ототожнення права і позитивного права, чи право­порядку, що розуміється як система встановлених норм та історично сформованих інститутів. Тому об’єктом такого осмислення виступають винятково феномени позитивного права: правові інститути, юридичні норми, виражені в за­конах, тощо. Будь-які феномени надпозитивного плану не визнаються правовим позитивізмом як правові й відкида­ються.

2. Тенденція до абсолютизації державного сувереніте­ту, ототожнення права з наказами держави. «Усяке право є команда, наказ» — таке кредо правового позитивізму, сформульоване одним з його засновників Дж. Остіном.

3. Прагнення дати ціннісно-нейтральне поняття пра­ва, згідно з яким чинні норми встановлюються законодав­цем відповідно до фактичного критерію. Ці уявлення про­тиставляються традиції природного права, що розглядає право в поняттях справедливості й загального блага.

Як тенденція правової думки, правовий позитивізм бе­ре початок ще в давнину. Формами його прояву були: ки­тайський легізм, учення софістів, номіналізм В. Оккама, концепція абсолютної держави Т. Гоббса та ін. Однак як самостійний напрям філософсько-правової думки він ви­ник у ЗО—40-х роках XIX ст. у зв’язку з теоретичним об-

-30-

грунтуванням формально-догматичної юриспруденції. Йо­го найближчим попередником був І. Бентам (1748—1832). У розвитку юридичного позитивізму можна виділити три основні етапи: класичний позитивізм Дж. Остіна (1790— 1859), що ототожнював право з наказами суверена, «чиста теорія права» Г. Кельзена (1881—1973), що пов’язує право з правомочністю примушувати, та аналітична юриспруден­ція X. Харта (1907—1993), ключовим поняттям якої є «пра­вило визнання».

Правовий позитивізм тісно пов’язаний з позитивіст­ською філософією, у рамках якої він дістав світоглядно-методологічне обгрунтування. Головні ідеї філософського позитивізму, найбільш інтенсивний розвиток якого припа­дає на середину XIX — початок XX ст., полягають у тому, що будь-яка наука може бути організована на основі тих самих принципів, що й математика та фізика, що досягли на той час серйозних успіхів. Це означає, що науки мають бути організовані на емпіричному «позитивному» знанні, а не на спекулятивних умовиводах.

Позитивізм у праві виник як реакція на метафізичну філософію права XVII—XVIII ст. Його представники прагнули замінити метафізичне вчення про абсолютні чин­ники права таким його вивченням, що спирається на дос­лідження позитивного матеріалу, «фактів» (безпосередньо «даного»). Такими фактами є насамперед норми права. То­му філософія права, на думку позитивістів, має вивчати їх­ній логічний зміст і мовне вираження. Право — позитивне й іншим воно бути не може. Позитивність права означає, що воно є «фактично чинне право».

Позитивізм спирається на певну концепцію людини. Людина для нього — це «мисляча тварина», тобто істота, що наділена здатністю розуміти адресовані їй накази, тим більше, якщо вони підкріплені погрозою застосування по­карання. Розум, а точніше мислення, такої людини допу­скає формалізацію, що цілком знімає всі його суб’єктивні особливості. Людина немов розчиняється у формально-ра­ціоналізованій реальності норм позитивного права, її бут­тя у праві представлено незначним аспектом людської природи — її логіко-розумовою стороною.

Юридичний позитивізм заперечує можливість пізнання сутності права. Його метод є: а) «емпіричним», тобто обме-

-31 —

жується в пізнанні права вивченням зовнішніх ознак, до­ступних для безпосереднього спостереження та сприйнят­тя, і відносить пізнання сутності правових явищ і їх цін­нісного змісту (недоступних для безпосереднього споглядання) до предмета філософських спекуляцій та «ідеології»; б) «дескриптивним», тобто описує зміст права, розглядаючи його таким, і тільки таким, яким воно є; в) «аналітичним», тобто суть його полягає в логічному й лінгвістичному аналізі юридичних понять, а ширше — текстів, на основі сприйняття права в законі як «даного»1. Аналітичний метод являє собою вдосконалення традицій­ного формально-догматичного методу, а в цілому юридич­ний позитивізм є теоретичним обгрунтуванням такого методу.

Позитивізм наполягає на неможливості відрізнити ре­ально існуюче право від права, яким воно повинно бути. На думку прихильників позитивізму, норма не втрачає свого правового характеру від того, що з позицій «вищої справедливості» вона може бути кваліфікована як амо­ральна. Тут виявляється сама суть позитивізму — запере­чення необхідного зв’язку між правом і мораллю, іншими «J словами, заперечення перспективи справедливості. У кін­цевому підсумку, заперечення надпозитивних основ права веде до абсолютизації ролі держави і до твердження її до­мінуючої ролі стосовно права. Саме держава з її силою, що примушує, з погляду позитивізму, і забезпечує реаль­ність права, вважаючи його творцем і єдиним гарантом.

Загрузка…

Ця позиція заперечує можливість перебування якихось стійких основ права поза реальністю державних настанов­лень, тобто заперечує будь-які абсолютні моменти у праві. Тому право, з позиції позитивізму, мінливе залежно від змін політичної ситуації. Таку позицію можна назвати правовим релятивізмом.

Нарешті, ціннісна нейтральність правового позитивіз­му приводить його на позиції «логіцизму», що означає уяв­лення реальності права як тексту і бачення свого завдання у виявленні логічного і лінгвістичного змісту норм. Світ права виявляється штучним породженням, у ньому оперу-

Четвернин В. А. Современные концепции естественного права. — М.: Наука, 1988. — С. 13-15.

ють суто умовними положеннями. Це світ формалізованої раціональності, якому немає справи до суб’єкта, тому що в ньому немає ціннісної раціональності.

Чому ж можливий юридичний позитивізм, що живить його? Він можливий насамперед внаслідок об’єктивних ос­нов, оскільки відображає один з істотних аспектів право­вої реальності — даність права як позитивного права в йо­го тісному зв’язку з державою. Але він має також і соціокультурні корені. Як підкреслює О. Гьоффе, держав­но-правовий позитивізм живиться досвідом радикальної кризи співтовариства («досвідом громадянської війни»), пережитої в епоху потрясіння основ правового і держав­ного порядку1. У пом’якшеній формі цей досвід існує у сьогоднішніх плюралістичних демократіях, заявляючи про себе в боротьбі інтересів різних груп і союзів.

Зазначені риси правового позитивізму обумовлюють як сильні, так і слабкі його сторони, його достоїнства й недо­ліки.

1. Прагнення до чіткості, визначеності положень, орієнтація на юридичну практику роблять позитивізм привабливим для юристів.

Проте зведення складного феномена права винятково до права позитивного робить юридичний позитивізм ураз­ливим для критики. Дійсно, право не може бути ототож­нено тільки із системою норм позитивного права (право­порядком), оскільки: а) законодавче встановлення норм не є самоціллю, а виробляється для здійснення справедливос­ті, прав людини; б) юридичні норми постійно перегля­даються у міру виявлення в них тенденцій, спрямованих проти принципів справедливості, прав людини, гуманності; в) завжди існує можливість маніпулювати нормами і тим самим безкарно вершити несправедливість. Тому правові норми і справедливість можуть не збігатися.

2. Сила позиції юридичного позитивізму виявляється також у відстоюванні особливої цінності й важливості правового порядку, встановлення якого розглядається як необхідна умова гуманізації людського співіснування.

Хеффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения

критической философии права и государства. — С. 13—15.

-32-

-33-

:

Однак у цьому ж виявляється і його слабкість. Позити­вістське розуміння права веде до ототожнення його з на­казами держави. Деякі ж приклади суспільної практики, особливо практика гітлерівського фашизму і сталінського тоталітаризму, показали, наскільки небезпечне таке ото­тожнення.

3. Правовий позитивізм орієнтує громадян на зако­нослухняну поведінку, формує установку на довіру до існуючого правопорядку.

Властивий йому охоронний характер соціальне обу­мовлений завданнями еволюційного розвитку суспільства, коли вже закладено основи такого розвитку і стосовно них досягнуто певного консенсусу.

Однак там, де такого консенсусу немає, для того, щоб позитивне право не перетворилося на антигуманну силу, воно має бути підтримано обгрунтуванням і піддано кри­тичній оцінці. Однак таких питань позитивізм не ставить, як і питань про надюридичні підстави права, про справед­ливе і несправедливе.

Слабкість позиції позитивізму наочно виявляється й у його ставленні до головних питань філософії права. На­приклад, перше фундаментальне питання філософії пра­ва — про підставу і критерій справедливості — позитивіс­ти навіть не ставлять. Юридичний позитивізм принципово відмовляється відповідати на нього, вважаючи його спеку­лятивно-метафізичним питанням, псевдопитанням. На думку позитивістів, дійсність праву надає формальна пра­вильність процедури його формування. Однак, відволікаю­чись від змісту права, юридичний позитивізм перестає ві­дігравати практичну роль у підтримці світу й порядку, на що він претендує в першу чергу. Занадто абстрактні теорії, що відриваються від життя, стають, в остаточному підсум­ку, марними.

У рамках юридичного позитивізму друге питання філо­софії права про нормативну силу права — «чому я повинен підкорятися праву?» — також не має належної відповіді. Заперечуючи будь-які моральні підстави «повинності», по­зитивіст бачить нормативну силу права у волі законодав­ця, що забезпечується механізмом примусу. Однак фено­мен підпорядкування закону можна пояснити не лише страхом перед санкцією, а й повагою до закону як такого чи певним інтересом (бажанням використовувати у своїх інтересах систему правового захисту певних дій). Джере­лом діяння закону може виявитися не тільки команда су­верена, а й вираження ним природної справедливості, ще якого-небудь ідеалу чи втілення духу народу.

Нарешті, третє питання — про сутність позитивного права — і є, мабуть, єдине питання, на яке збирається від­повісти юридичний позитивіст. Ставлячи питання «що є право?» представник аналітичної юриспруденції по суті зводить його до питання про те, що є закон (позитивне право).

Природно-правове мислення.Діаметрально протилеж­ним позитивістському є «природно-правове» праворозу-міння.

В основі вчення про природне право лежить ідея про те, що всі існуючі правові норми повинні грунтуватися на якихось об’єктивних началах, підставах, які не залежать від волі людини (суспільства). Оскільки зразком таких об’­єктивних начал вважалася природа, то і право, що не за­лежить від людської волі і бажань, було названо природ­ним.

Теорія природного права спрямована на пошуки особ­ливої реальності права, зведеної до реальності державно-владних установлень. Вона тісно пов’язана з ідеалістичним світоглядом. Оскільки під природним правом у його уза­гальненому значенні розуміється надпозитивна інстанція, чи «сукупність усіх надпозитивних необхідностей люд­ської практики»1, то й особливість природно-правового мислення полягає у розмежуванні й зіставленні права і за­кону з позицій принципів справедливості.

Це означає, що природно-правове мислення ставить перед собою завдання пошуку підстави позитивного права і критерію його оцінки, а тому виявляє себе у двух аспек­тах — сутнісному (онтологічному) й аксіологічному.

Сутнісний (онтологічний) аспект природно-правового мислення є відповіддю на питання «що є право?» у його дійсності, тобто відповіддю на основне питання філософії права. У цьому аспекті сутність власне правових явищ

Хеффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критической философии права и государства. — С. 51.

-34-

-35-

(«феномена права») розкривається через поняття «спра­ведливість», а природно-правове мислення виконує функ­цію пояснення сутності і розуміння смислу права. Тут ви­рішуються завдання виявлення принципів справедливості (ідеї права) і здійснення їх філософсько-світоглядного об­грунтування.

В аксіологічному аспекті здійснюється оцінка позитив­ного права («закону») виходячи з уявлення про сутність (смисл) права. Тут природно-правове мислення стосовно «закону» (правопорядку в цілому) виконує критичну функцію. Ці два аспекти, дві функції природно-правового мислення тісно між собою переплітаються, тому що мають на увазі одне й те саме — пошук справедливості як сутнос­ті права і критерію оцінки закону.

Тому можна сказати, що сутність природно-правового мислення виявляється у філософській, насамперед мо­ральній, критиці права і держави. У процесі цієї критики відбувається порівняння правових і державних відносин на відповідність їх сутності та смислу. Таким чином, ця кри­тика спрямована на легітимацію й обмеження права і дер­жави.

Внаслідок закладеної у ньому критичної установки природно-правовий спосіб мислення здобуває особливу соціальну значимість у перехідні періоди розвитку сус­пільства, що характеризується загостренням суперечнос­тей між ідеалом і дійсністю, новими прогресивними праг­неннями і старим позитивним правом, чи, іншими словами, досвідом переживання несправедливості. Тому найбільш активно і плідно природно-правові концепції розвивають­ся у періоди реформ і змін. Саме ця обставина пояснює «розквіт» природного права в Західній Європі в епоху Ре­несансу і «відродження природного права» у Росії на ру­бежі XIX—XX ст., у Німеччині після другої світової війни та у посттоталітарних державах у наш час.

Природно-правове мислення містить елемент утопії, оскільки виходить не з того, що є, а з того, що повинно бу­ти, заперечуючи тим самим існуючий порядок речей. Як ві­домо, у Новий час була популярна утопічна модель, побу­дована на «дихотомії» природного і громадянського станів, а засобом переходу від одного стану до іншого виступав суспільний договір. Однак ці гіпотетичні стани не є лише ілюзією, вони володіли і володіють реальним стимулюю­чим впливом на свідомість і поведінку людей. Адже, хоч утопічні проекти в дійсності не збуваються, людина, пере­буваючи під враженням нової дійсності і натхненна цією картиною, своїми вчинками змінює соціальний світ, корис­туючись при цьому символами і категоріями утопічного проекту. «Природно-правове мислення нового часу, — пи­ше О. Гьоффе, — зробило вплив, що інспірує, на амери­канську і французьку революції і привело до виникнення спільності сучасного типу — демократичної конституцій­но-правової держави»1.

Зміна одного правопорядку іншим, як правило, мис-литься й очікується людьми як встановлення деякого «раю», тобто ідеального гармонійного стану людства (ви­щої справедливості). І хоч у дійсності такий «рай» на землі встановити неможливо, людина не може про нього не мрі­яти. Однак це не просто мрії, а вираження суті власне пра­вової реальності, що має деонтологічний характер. Реаль­ність природного права являє собою реальність людського імперативу досягнення «раю людяності», тобто ідеального гармонійного стану, заснованого на засадах вищої спра­ведливості, як такої життєвої вимоги, що пред’являється самому собі у процесі людського співіснування кожним, хто став людиною хоч якоюсь мірою2.

Таким чином, те загальне, що притаманне різним фор­мам природного права, може бути виражено формулою «критика держави і права» і «боротьба за гуманізацію пра­вопорядку». У цьому полягає дійсний (гуманістичний) смисл природного права, в межах якого і здійснюються пошуки підстави і критерію для оцінки правопорядку. Ім­ператив гуманізації правопорядку є «вічним» людським сподіванням, однак реалізація цього імперативу здійсню­валася в різних формах, іноді навіть таких, у яких ця спря­мованість набувала зовсім протилежного втілення.

Хеффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критической философии права и государства. — С. 52.

Luijpen W.A. Phenomenology of Natural Law. — Pittsburg: Duquesne University Press, 1968. — C. 52-53.

-36-

-37-

Типологія концепцій природного права.Можна виді­лити кілька підходів до типологізації концепцій природно­го права.

1. Першим з них є підхід, в основі якого лежать клю­чові категорії природно-правового мислення: «природа», «розум», «природа людини». Залежно від того, на якому з цих ключових понять робиться акцент, виділяють різні ти­пи природно-правових концепцій: космологічні (натура­лістичні і теологічні), що апелюють до такої інстанції, як світовий порядок; раціоналістичні, що апелюють до розу­му; антропологічні, що апелюють до природи людини. Достоїнством перших було прагнення підкреслити вищий, трансцендентний характер права, недоліком — прагнення вивести природне право з буття, належне із сущого. Другі акцентували увагу на ідеї права, відзначали силу людсько­го розуму, однак ставили перед ним недосяжні завдання, думаючи, що зусиллям одного лише розуму, не звертаю­чись до реальних обставин, можна сконструювати ідеаль­ну систему права, яка б слугувала зразком для будь-яких конкретних правових систем. Треті вірно вказували на зв’язок права із сутністю людини, проте при різному трак­туванні цієї сутності (природи людини) іноді втрачався гу­маністичний смисл права.

2. Залежно від розуміння смислу права слід розрізняти «старе» і «нове» природне право. Старе природне право ха­рактерно для традиційних суспільств, насамперед для се­редньовіччя, де передбачалася природна нерівність людей і тому справедливість трактувалася з акцентом на групові привілеї — дворянству, духівництву тощо за принципом «кожному за його силою і чином». Сюди ж варто віднести і ті концепції, що обґрунтовували освічений абсолютизм XVII ст. (Ж. Воден, Т. Гоббс, Б. Спіноза). Вимога рівності тут обмежувалася лише рівністю громадян між собою пе­ред встановленим державою законом, державою, якій гро­мадяни делегували всі свої права в ім’я миру і власної без­пеки. Нове природне право розумілось як основний закон розумного суспільного люду, що формується. У наш час воно набуло назву прав людини. Зародилося воно в епоху Реформації на основі обгрунтування права на свободу со­вісті як основного «природженого» права і стало основою юридичної доктрини Просвітництва. У XVIII ст. «приро-

-38-

дл-сені» права дістали статус «невідчужуваних прав», що обмежували свавілля держави і встановлювали стосунки свободи і рівності не тільки між громадянами, а й між гро­мадянами і державою.

3. За способом обгрунтування ідеї права концепції «но­вого природного права» можна поділити на натуралістич­ні, деонтологічні та логоцентричні, що різняться тракту­ванням онтологічного статусу природного права. Останнє розумілося відповідно як таке, що існує до позитивного права (як закон природи), над позитивним правом (як мо­ральний ідеал) і в самому позитивному праві (як його ро­зумне ядро). Ці три типи класичних вчень природного пра­ва представлені ключовими фігурами філософії права Нового часу — Дж. Локком, І. Кантом і Г. Гегелем.

4. Залежно від виділення різних епох у розвитку філо­софії і всієї культури в цілому (класика і сучасність) кон­цепції природного права можна поділити на класичні й су­часні (некласичні). Такий розподіл важливо враховувати, оскільки трапляються твердження, начебто природно-пра­вове мислення вичерпало себе. З цим не можна погодити­ся. Вичерпала себе лише визначена історична форма тако- . / го мислення. Законною спадщиною традиції природного V права є мислення у категоріях справедливості чи сучасні теорії справедливості.

Таким чином, найважливішою метою методології філо­софії права є аналіз світоглядно-методологічних можли­востей конкуруючих типів праворозуміння, серед яких ос­новними є правовий позитивізм і теорії природного права. У той же час для уявлення більш повної картини методо­логічних моделей сучасного правопізнання необхідно звернутися до аналізу таких способів осмислення й об­грунтування права, як об’єктивізм, суб’єктивізм і інтер-суб’єктивність. / ff

Финансирование пенсий по государственному пенсионному обеспечению

1. Пенсии по государственному пенсионному обеспечению выплачиваются, т.е. финансируются, за счет федерального бюджета. Но ведь есть пенсии, которые устанавливаются государственным служащим субъектов Российской Федерации и муниципальным служащим. Условия предоставления им права на пенсию определяются законами и другими нормативными актами субъектов Российской
Федерации и актами местного самоуправления (см. ст. 7 (л_4) и комментарий к ней). Финансирование этих пенсий производится за счет средств субъектов Российской Федерации и местного самоуправления.

2. В некоторых регионах — их, к сожалению, не так уж много — производятся доплаты к трудовым и иным пенсиям. В частности, весомые доплаты осуществляются в г. Москве на основании соответствующего решения, принятого в установленном порядке. На указанные цели расходуются бюджетные средства города. Это тоже выплаты по государственному пенсионному обеспечению, именуемые обычно доплатами. Почему они введены? Вследствие явно недостаточного уровня пенсионного обеспечения по федеральной системе пенсионного обеспечения.

Подобные выплаты были и ранее. По существу, вся система так называемых персональных пенсий финансировалась за счет соответствующих бюджетов (союзного, республиканского, областных, краевых). Ныне дополнительное материальное обеспечение за особые заслуги, которые осуществляются согласно федеральному закону либо указам Президента страны, финансируется за счет федерального бюджета. Дополнительное материальное обеспечение за особые заслуги примыкает к пенсиям по государственному пенсионному обеспечению.

Федеральный бюджет для начисления пенсий формируется за счет различных источников дохода, в том числе за счет страховых взносов в пенсионный фонд и федеральный бюджет. Это по существу обязательные страховые взносы, которые теперь называются иначе. В принципе ни один рубль единого социального налога не должен расходоваться на выплату пенсий по государственному пенсионному обеспечению. На выплату этих пенсий, как и на другие пенсионные расходы ПФР, должны выделяться дополнительные ассигнования из федерального бюджета, сверх поступлений в виде страховых взносов во внебюджетные фонды. Что касается обязательных страховых взносов, как бы они ни назывались, то их целевое назначение — финансирование страховых пенсий.

Плательщиками страховых взносов являются страхователи, определяемые в соответствии с федеральными законами о конкретных видах обязательного социального страхования, к которым относятся:

1) лица, производящие выплаты и иные вознаграждения физическим лицам:

а) организации;

б) индивидуальные предприниматели;

в) физические лица, не признаваемые индивидуальными предпринимателями;

2) индивидуальные предприниматели, адвокаты, нотариусы, занимающиеся частной практикой (далее — плательщики страховых взносов, не производящие выплаты и иные вознаграждения физическим лицам), если в федеральном законе о конкретном виде обязательного социального страхования не предусмотрено иное.

Федеральными законами о конкретных видах обязательного социального страхования могут устанавливаться иные категории страхователей, являющихся плательщиками страховых взносов.

Если плательщик страховых взносов относится одновременно к нескольким категориям плательщиков страховых взносов, указанным в части 1 настоящей статьи или в федеральном законе о конкретном виде обязательного социального страхования, он исчисляет и уплачивает страховые взносы по каждому основанию.

База для начисления страховых взносов для плательщиков страховых взносов, производящих выплаты и иные вознаграждения физическим лицам

1. База для начисления страховых взносов для плательщиков страховых взносов, указанных в подпунктах «а» и «б» пункта 1 определяется как сумма выплат и иных вознаграждений, предусмотренных частью 1 статьи 7 настоящего Федерального закона, начисленных плательщиками страховых взносов за расчетный период в пользу физических лиц, за исключением сумм, указанных в статье 9 настоящего Федерального закона.

2. База для начисления страховых взносов для плательщиков страховых взносов, указанных в подпункте «в» пункта 1 части 1 статьи 5 настоящего Федерального закона, определяется как сумма выплат и иных вознаграждений, предусмотренных частью 2 статьи 7 настоящего Федерального закона, за расчетный период в пользу физических лиц, за исключением сумм, указанных в статье 9 настоящего Федерального закона.

3. Плательщики страховых взносов, указанные в пункте 1 части 1 статьи 5 настоящего Федерального закона, определяют базу для начисления страховых взносов отдельно в отношении каждого физического лица с начала расчетного периода по истечении каждого календарного месяца нарастающим итогом.

4. Для плательщиков страховых взносов, указанных в пункте 1 части 1 статьи 5 настоящего Федерального закона, база для начисления страховых взносов в отношении каждого физического лица устанавливается в сумме, не превышающей 415 000 рублей нарастающим итогом с начала расчетного периода. С сумм выплат и иных вознаграждений в пользу физического лица, превышающих 415 000 рублей нарастающим итогом с начала расчетного периода, страховые взносы не взимаются.

Загрузка…

Постановлением Правительства РФ от 27 ноября 2010 г. N 933 установлено, что база для начисления страховых взносов с учетом ее индексации составляет в отношении каждого физического лица сумму,не превышающую 463000 рублей нарастающим итогом с 1 января 2011 г.

.В таблице представлен порядок применения страховых тарифов в зависимости от величины базы и возраста застрахованного лица.

В настоящее время для страхователей, указанныхприменяются следующие тарифы страховых взносов:

Тариф страхового взноса На финансирование страховой части трудовой пенсии На финансирование накопительной части трудовой пенсии
для лиц 1966 года рождения и старше для лиц 1967 года рождения и моложе для лиц 1967 года рождения и моложе
26,0 процента 26,0 процента 20,0 процента 6,0 процента

Загальна характеристика патристики


Епоха патристики (від лат. pater — батько) — це епоха релігійно-філософських доктрин так званих отців церкви (II—VIII ст.). Епоха патристики це час утвердження догматів християнського вчення і основних мотивів середньовічної філософії, як християнської філософії.
Патристика розглядає Бога як абсолютне буття. Звідси випливає дуже важливе питання: Чи може людина давати характеристики Богові?
На це питання є дві протилежні відповіді.
1. Позитивна. Бог є зосередженням Всемогутності, Справедливості, єдність Істини, Добра, Краси. Концепції, що випливають із цієї відповіді, дістали назву позитивної, або катафатичної теології.
2. Негативна. Бог як Абсолют не може мати визначень людською мовою, тому що перебуває за межами буття людини. Такий підхід створив негативну, або апофатичну теологію.
Принциповим для філософії патристики є утвердження християнства як монотеїзму і протиставлення його політеїзму язичництва.

§ 43. Визрівання основної проблематики філософії Середньовіччя: «група» Тертулліана і «група» Августина


Щоб чіткіше зорієнтуватися в безмежному морі патристики і наступній за нею схоластиці, окреслимо основні силові лінії, що спрямували рух середньовічної думки.
По-перше, наскрізною проблемою для всього Середньовіччя була так звана проблема універсалій, тобто питання про природу загальних понять. Спробою розв’язати цю проблему стала суперечка номіналізму з реалізмом, яка пронизує всю середньовічну філософію. Ця полеміка виводить нас на іншу кардинальну проблему Середньовіччя — співвідношення волі та свідомості. Для реалістів, які визнають реальність загальних понять, пізнання можливе лише за допомогою свідомості, тому що лише свідомість здатна осягнути загальне. Номіналісти ж підкреслювали пріоритет волі над свідомістю. Дунс Скотт, Уїльям Оккам вважали божественну волю причиною всякого буття: за Дунсом Скоттом, Бог сам обирав сутності, які хотів створити, а за Оккамом, ідеї не існують у божественному розумі як прообрази речей — спочатку Бог творить речі своєю волею, а ідеї виникають у його розумі вже після речей, як уявлення цих речей.
Проблема співвідношення свідомості і волі тісно пов’язана з проблемою свободи волі, тобто проблемою можливості вибору людиною між добром і злом (тут ідеться про філософські інтерпретації біблійної притчі про гріхопадіння). Проблема гріха і свобода волі тісно пов’язані: «Гріх є непритомність свободи», — скаже пізніше Серен К’єркегор.
Питання свободи волі приводить і до проблеми співвідношення душі і тіла. Першим з філософів, який спробував створити вчення про людину на основі християнських догматів, був Оріген (III ст.). Він вважав, що людина складається з: 1) духа, 2) душі і 3) тіла. Дух дарується їй Богом і завжди спрямований до добра й істини. Душа має двояку природу, і саме вона вибирає між добром і злом. Оскільки нижча частина душі час від часу бере гору над вищою, то досить часто людина йде за потягом і пристрастю. Таким чином, походить не від Бога і не від природи (тіла), воно походить від людини, від її зловживання свободою — цим божественним даром. Тому середньовічний аскетизм — це не відмова від тіла (воно не спричиняє зла), а виховання плоті, щоб підпорядкувати її духовному началу.
У Євангелії говориться: «Хто зберігатиме душу свою, той загубить її; а хто загубить її, той оживить її» (Лука, 17, 33). Августин Блаженний цитує Христа: «Не згрішиш — не покаєшся, не покаєшся — не спасешся». У зв’язку з цим ставиться ще одна філософська проблема — проблема співвідношення природи і благодаті. Відповідно до середньовічних вчень, людина не може перебороти своїх гріховних бажань без божественної допомоги, тобто без благодаті.
Проблема свободи волі ставить на порядок денний питання про те, як співвідносяться три найважливіші для Середньовіччя категорії: віра, свідомість і воля. Спостерігаючи внутрішнє життя людини, і насамперед своє власне, Августин обурено констатує, що людина знає, що є добро, проте її воля не підпорядковується їй. «Я схвалював одне, а робив інакше…»8.

8 Аврелий Августин. Исповедь. — М., 1991. — С. 210.

Відомий сучасний фахівець по Середньовіччю Етьєн Жильсон розглядає як центральну для Середньовіччя проблему співвідношення віри і свідомості. Залежно від того, чи визнавав філософ примат віри або ж свідомості, Жильсон умовно поділяє всю середньовічну думку на два основні напрями: «духовна група Августина» і «духовна група Тертулліана». Члени першої групи заявляли, що існує принципова згода між природним і богоодкровенним знанням. Знаменита августинівська формула звучить так: «Розуміння є винагорода віри». У свою чергу і сам Фома Аквінський, який проголосив гармонію Свідомості і Одкровення, був послідовником «групи Августина». Коли його спитали, за що він найбільше завдячує Богові, він відповів: «Я зрозумів кожну сторінку, що читав». Останнім із відомих нам представників «групи Августина» був Раймонт Луллій. Його слова з «Діалогу між Вірою і Розумінням» можуть бути девізом цієї групи: «Тим, хто може зрозуміти, варто намагатися зрозуміти».
Позицію ж їхніх опонентів можна висловити таким чином. Відтоді, як Бог відкрився нам, заняття філософією стали ознакою суєтної гордині. Навіть найгеніальніші представники античної філософії, на думку представників цієї групи, були сліпими у першочергових справах. Як сказав сам Павло: «Коли світ своєю мудрістю не пізнав Бога в премудрості Божій, то благо угодно було Богу юродством проповіді спасти віруючих… немудре Боже премудріше людей…» (І Кор., І, 21; 25).
Представнику першої групи Ансельму Кентерберійському належить знаменита формула: credo ut intelligam («вірую, щоб розуміти»). Вона виникла в результаті полеміки з крилатим афоризмом Тертулліана: credo qua absurdum est («вірую, тому що абсурдно»). Розглянемо позицію Тертулліана докладніше.

Загрузка…

§ 44. Тертулліан: «Вірую, тому що абсурдно»


«Сина Божого розіп’ято; не соромлюся, хоча ганебно. І помер Син Божий; це достовірно, тому що нічим не підтверджено. І після поховання воскрес; це безсумнівно, тому що неможливо». Так пише Тертулліан і підсумовує свої міркування: «Вірую, тому що абсурдно».
У ІІ ст., коли гностики збиралися спростувати книги Старого Завіту, коли вони порівнювали старозавітного Бога Ізраїлю з образом злого демона — деміурга недосконалого світу, Тертулліан знайшов переконливі формулювання, щоб відстояти монотеїзм, відновити спадкоємність між християнством й іудаїзмом і, найголовніше, підкреслити непримиренний антагонізм між християнством і філософією. «Бо філософія є поспішний тлумач природи, промислу Божого і мудрості світу. Саме філософією провокуються єресі. Нещасний Аристотель винайшов для цих людей мистецтво логічно висновувати і руйнувати, таке різке у своїх аргументах, що штовхає до чвар, таке обтяжливе саме для себе, що зрікається всього і займається нічим!.. Яке відношення мають Афіни до Єрусалима? Яка згода може бути між Академією і Церквою? Ми не хочемо ніяких вигадливих диспутів після того, як ми одержали у володіння Христа Ісуса, ніяких подальших досліджень після того, як ми насолодились Євангелієм!»
Однак звернемо увагу на те, яким глибоким психологом у питаннях щодо мотивів віри виявився Тертулліан: дійсно, все, що може бути пояснене і зрозуміле, не потребує віри, про нього досить просто знати. Віра ж виникає саме там, де відступає розум, де збентежена людина усвідомлює, що є речі, які вищі за розуміння. І, переживши обмеженість розуму, людина піднімається до блаженства істинної віри.

§ 45. Августин Блаженний: самопізнання як умова пізнання Бога


Одним з найцікавіших представників патристики є Аврелій Августин, якого звали Блаженним (354–430 рр.).
Для Августина Блаженного характерно висновування буття Бога з факту існування людського мислення. Розумовий процес людини і його душевні переживання вивищуються над матеріальним світом і виражають собою божественну присутність. Тому самопізнання стає необхідною умовою пізнання Бога.
Власне самопізнання Августин викладає в знаменитій «Сповіді», в якій зображує своє духовне сходження через «темну безодню душі» з ранніх років до прийняття християнства. Це самопізнання приводить його до висновку, що лише божественна благодать може вивести людину з лабіринтів згублених спокус світу і власного Я. Але необхідно свідомо відкритися їй назустріч. У цьому і виявляється свобода волі.

5. ЗАВЕРШЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ: СХОЛАСТИКА

§ 46. Що таке схоластика?


У повсякденному житті ми звикли розуміти під схоластикою марне і нетворче міркування. І це почасти правильно – схоластична філософія Середньовіччя, що розвивалася з XI по XIV ст., займалася насамперед тлумаченням вже існуючих істин. Сам термін «схоластика» походить від латинського слова «схола», що означає школа, навчання. У схоластиці, на відміну від патристики, інтуїтивний порив поступається місцем логічному доказу і раціональному обгрунтуванню заздалегідь істинних тверджень. Якщо для патристики характерно звертання до міфотворця Платона, то для схоластики не менш значимим стає теоретик Аристотель.
Проте в схоластиці з’явилися і принципово нові постановки старих проблем, зокрема проблеми універсалій – загальних понять.

§ 47. Чи існує людина взагалі?


Чим є загальні поняття стосовно людини і навколишнього світу? Що є, приміром, людина взагалі? Просто ім’я? А може, щось реальне, відмінне від усіх конкретних людей, і яке перебуває в ідеальному світі? І якщо «людина взагалі» реальна, то чи співвідносна вона з кожною людиною чи з усім людським родом?
Зіткнувшись з подібними питаннями, схоласти розділилися на номіналістів і реалістів.
1. Перші вважали, що загальні поняття це тільки імена, які існують у нашому мисленні, в мові (лат. слово «номен» означає «ім’я», звідси і назва «номіналізм»). До цієї позиції близький і так званий концептуалізм, що наполягає, однак, на самостійному існуванні загальних понять завдяки людському розуму.
2. Реалісти ж вважали, що загальні поняття не менш реальні, ніж усі одиничні речі, які доступні нашим органам чуттів, більш того, що реальність універсалій підноситься над реальністю речей.
Вчення реалістів походить від концепції Платона про світ надчуттєвих ідей. Номіналізм і концептуалізм ближчі до Аристотеля, для якого ідеї є формами матеріальних речей і нашого мислення.
Найвиразнішими представниками номіналізму були Росцелін, Оккам, а реалізму – Еріугена, Ансельм Кентерберійський і Фома Аквінський.
На позиції останнього мислителя хотілося б зупинитися особливо, бо він, як ніхто інший, вплинув на подальший розвиток філософії Заходу.

§ 48. Фома Аквінський
і його раціональна містика


Фома Аквінський (1225/1226–1274 рр.) розробив найбільш завершену концепцію середньовічного реалізму. Будь-яка універсалія, у тому числі «людина», є водночас і загальним поняттям, і ідеальним буттям, що можливе в трьох іпостасях:
1. Насамперед, універсалії існують «до речей» – у божественній Свідомості та Уяві як ідеї речей;
2. Далі, в результаті Божественного Творення універсалії з’являються «в речах» – як їхні сутності;
3. І нарешті, універсалії проявляються «після речей» – як поняття людської свідомості.
Таким чином, питання «Чи існує людина взагалі?», з погляду філософії Фоми Аквінського, розпадається на три питання:
1) про Божественний Задум людини, що є його ідеєю; 2) про створення людини як тіла і мислення; 3) про набуття людиною самосвідомості, що дає їй загальне поняття людини і відкриває сенс життя і смерті.
Звідси стає зрозумілим вчення Фоми Аквінського про людину як поєднання активної, формоутворюючої душі і пасивної тілесності, що близьке до Аристотеля. Душа – це неповторне безсмертне начало, що проявляється в особистості, яка є «найблагороднішим в усій розумній природі».
При цьому такі якості, як воля та уява, що в Особистості Бога збігаються з інтелектом, у людині виявляються відокремленими від інтелекту. Визнаючи величезне значення інтелекту для розуміння Бога, Фома Аквінський вважає, що в безпосередньому житті містична любов до Бога вивищується над пізнанням Бога.

§ 49. Абеляр і Елоїза:
від любові людської
до любові божественної


Не можна забувати про те, що мислителів Середньовіччя хвилювало не тільки питання про співвідношення Віри і Розуму, але, можливо, ще в більшій мірі, питання про співвідношення Віри і Любові. Мабуть, саме концепція Любові була дійсно новим християнським відкриттям. У апостола Павла вона найкраще виражена в таких словах: «Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що можу і гори пересувати, а не маю любові, — то я ніщо» (1 Кор. 13, 2). Ця новозавітна ідея любові, що перевищує своєю гідністю могутність, знання і навіть віру, надихатиме згодом християнських містиків від Григорія Нисського до Мейстера Екхарта. Містики шукатимуть її підтвердження і в Старому Завіті, коментуючи знамениту «Пісню пісень»: «Міцна, як смерть, любов».
Характеризуючи феномен середньовічної любові до Бога у її трубадурів, Г. Честертон пише: «Читач не розбереться ні в чому, багато що здаватиметься йому диким, поки він не зрозуміє, що віра відомих містиків подібна не теорії, а закоханості. Для сучасного читача найкращий ключ до аскетизму — історія навіжених закоханих. Нікого не здивує, що поет збирає квіти на пригріві і простоює ночі в снігу, славить земну красу – і не їсть, прагне щастя – і мученицької смерті. Всі ці таємниці легко вирішуються в простій історії будь-якої шляхетної любові; а любов містиків і святих була така шляхетна, що дев’ять осіб із десяти навіть не підозрюють, що така буває. Сучасний читач може зрозуміти майже завжди, що, якби тільки він сам був здатний на таку любов, всі крайнощі стали б для нього романтичними»9.

9 Честертон Г. К. Вечный человек. — М., 1991. — С. 17.

Недаремно саме в цю епоху виникає надзвичайний загадковий феномен «лицарської любові», про подібне не знав стародавній світ, вона стала невичерпним джерелом і прообразом великих історій любові, якими з часом наповнилася вся європейська література. Цей романтичний культ любові міг виникнути лише завдяки уяві Богородиці10.

10 Аналізу того, як біблейський міф про непорочне зачаття увійшов у плоть і кров європейської культури та які наслідки це мало для культури аж до сьогоднішнього дня, присвячена чудова стаття Ю. Бородая «Міф і культура» (Бородай Ю. Миф и культура // Опыты. — М., 1990).

Отже, на прапорі християнства з’явилося непереможне слово — «ЛЮБОВ». Але тут неминуче виникла нова (одна з основних для ХІІ ст.) проблема — проблема зв’язку між любов’ю людською і любов’ю Божественною. З надзвичайною силою ця проблема проявилася в любові видатного французького філософа, богослова і поета П’єра Абеляра і Елоїзи.
Жагучий самоаналіз в його сповіді «Історія моїх бідувань» і в її листах оголює багато граней людської сутності з такою відвертістю, що була, очевидно, безпрецедентна для всього періоду Середньовіччя. Не випадково, що їхні листи викликали величезний інтерес у Петрарки в XIV ст.
Ось що пише про це відомий дослідник Середньовіччя К. Брук: «Було б помилкою намагатися стисло переказати листи Елоїзи, це означало б зіпсувати їх. Листи потрібно читати, і читати повністю. Але не завжди це легке читання, тому що Елоїза була настільки ж вченою, як і проникливою. В усьому вона була особистістю винятковою – вона була жінкою освіченою11, мала гуманістичні погляди, по-особливому ставилася до шлюбу… Трагедія Елоїзи полягала в тому, що вона роздивилася в умоглядних побудовах великого теолога любові, якому віддала себе повністю, передбачення такого християнського шлюбу, який би був більш поглинаючим і піднесенішим, ніж те, що могли собі уявити звичайні теологи прийдешніх сторіч, але обставини не давали змоги їй жити в такому шлюбі… Елоїза віддала б перевагу залишатися співмешканкою Абеляра, а не ставати дружиною, тому що одруження означало б для нього безчестя і поклало б край його кар’єрі…»12 Вони таємно повінчалися, але жорстокі переслідування продовжувалися, змусивши обох піти в монастир. Після того, як родичі Елоїзи скалічили П’єра Абеляра, його ще й засудили як єретика. Також його звинуватили у схильності до православ’я і примусили власноручно спалити філософський трактат, в якому він захищав докази людського розуму (Абеляр, як знаємо, належав до «групи Августина»).

11 Потрібно відмітити, що середньовічна освіта була різнобічною і глибокою. Її основу складали сім вільних мистецтв: І. «Тривіум» (включав граматику, риторику і логіку) і ІІ. «Квадріум» (сюди входили: геометрія, арифметика, астрономія і музика). Далі йшли вищі предмети: теологія, канонічне право та медицина.
12 Брук К. Возрождение ХІІ в. // Богословие в культуре Средневековья. — К., 1992. — С. 145.

«У їхніх власних розповідях про їхні стосунки, — зазначає К. Брук, — надзвичайним чином відбився середньовічний гуманізм, гуманізм у двох смислах: як любов до давнього світу і як інтерес до людських почуттів і вираження цих почуттів»13.

13 Там же. – С. 169.
Нам залишається лише сказати, підсумовуючи їхні пошуки, що за середньовічним уявленням людська любов є любов до образа Бога, який відображений у коханій людині, тобто до всього того кращого, що в ній є, до того, якою вона може і повинна бути.
«Сказати: «Я тебе люблю» – значить сказати: «Ти не помреш», – написала Елоїза. Цією фразою вона продовжила Платона і передбачила знаменитий «Сенс любові» Володимира Соловйова.
У глибині Середньовіччя визрівало Відродження, і починалося воно не з великих відкриттів і навіть не з великого мистецтва, а з великої любові.
Через сто п’ятдесят років дев’ятирічний хлопчик Данте побачить Беатріче, «одягнену в благородний червоний колір»…

§ 50. Данте: « Що рухає сонце і світила?»


Цим рядком закінчується знаменита «Божественна комедія». А починається вона словами: «Земне життя пройшовши до половини, я заблукав у похмурому лісі…» Аріадниною ниткою, що вивела його з «хащі», була Любов, космічну силу якої він пережив. У переживанні великого італійця шлях, що високо піднімається до небесних ангельських ієрархій (дантівські ієрархії стануть класичним каноном для містиків і езотериків), до першорушійної сили, — це шлях любові. Дантівський шлях любові — шлях сприйняття божественного світла. «Фактично вся поема — це містерія залучення до цього сліпучого світла»14. Геній любові, за Данте, це така ж доля обраних, як геній поезії, філософії, пророцтва, релігійного натхнення.

14 Зумбадзе Д. Дионисий Ареопагит и Данте Алигьери. — Тбилиси, 1972. — С. 74.

Щоб досягти гармонії, спокою душі, треба пережити три стани — буття, очищення і оновлення, — яким відповідають три світи: пекло, чистилище і рай.
Сенс людського існування, за Данте, — у наближенні до потойбічного ідеалу. Цей ідеал неможливо відобразити теоретично. Для цього більш придатне мистецтво. Але й воно не може втілити потойбічний ідеал в усій його досконалості. Мистецтво це символ більш високих цінностей, а будь-який творчий акт божественно зумовлений:
Усе, що вмре, і все, що вічно є, –
Є лише відблиск Думки, якою Всемогутній
Любовію своєю буття дає.
(«Рай», XIII, 52–54)

§ 51. Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

1. Одним із найбільших досягнень середньовічної європейської філософії стало вчення про безсмертну людську особистість, яка створена Богом за власним образом і подобою і яка прагне до поєднання зі своїм Творцем, і таке поєднання не вимагає розчинення неповторності особистості й її самосвідомості в Божественному началі. Це розуміння людини відкрило нові можливості розвитку таких якостей людського життя, як любов, дружба, творчість, свобода.
Порушені середньовічними філософами проблеми «нового подиху» і нової актуальності в сучасному світі. Це повинно остаточно розвіяти упереджене ставлення до Середньовіччя як до «темних віків».
2. Одна з найпопулярніших філософських течій нашого часу – герменевтика – є не що інше, як метаморфоза середньовічної екзегетики: в основі її лежить та ж фундаментальна проблема тлумачення тексту.
3. Ще в більшій мірі спадкоємцем Середньовіччя є екзистенціалізм: проблема співвідношення сутності й існування (есенції і екзистенції) пронизує всю середньовічну філософію. Чітке розмежування цих понять подає вже Боецій. За середньовічними уявленнями, сутність і існування збігаються лише в Бозі, у всіх же створених істотах такого злиття не відбувається. Екзистенціалізм з новою силою порушив питання про несумісність сутності й існування, про відчуження людини від своєї справжньої сутності, про занедбаність людського існування. Все це звучить як відлуння середньовічних ідей. В той же час сучасний неотомізм і персоналізм започаткували свій родовід від Середніх віків.
Середньовіччя досі сучасне.
Колись середньовічні мислителі зрозуміли, чим вони зобов’язані античності, і усвідомили свою спадкоємність стосовно неї. Поет П’єр із Блуа в зеніті Середньовіччя сказав: «Ми подібні до карликів, які залізли на плечі гігантів; якщо ми бачимо далі, ніж вони, то цим зобов’язані їм…»
Чи не слід нам сьогодні повторити те ж саме – стосовно самого Середньовіччя?

ЛІТЕРАТУРА ДО 4-Ї ЛЕКЦІЇ
• Августин А. Исповедь. — М., 1991.
• Богословие в культуре Средневековья. — К., 1992.
• Гарнцев И. А. Некоторые аспекты проблемы человека в средневековой западной философии // Логос. — 1991. — №2.
• Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. — М., 1984.
• Гофф Ф. Цивилизация средневекового Запада. — М., 1992.
• Зумбадзе Д. Дионисий Ареопагит и Данте Алигьери. — Тбилиси, 1972.
• Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії. – Львів, 2001.
• Майоров Г. Г. Формирование средневековой философии. — М., 1983.
• Уколова В. И. «Последний римлянин» Боэций. — М., 1987.
• Хамитов Н., Крылова С. Философский словарь. – К., 2006.
• Философський енциклопедичний словник. – К., 2002.
• Хейзинга И. Осень Средневековья. — М., 1989.
• Чанышев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. — М., 1991.
• Честертон Г. К. Вечный человек. — М., 1991.

Л е к ц і я 9

АТЕЇСТИЧНЕ ПОДОЛАННЯ

ГНОСЕОЛОГІЗМУ;

НЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

Арифмометры

Механическая эра вычислений

Дуализм в развитии техники

Развитие человека и общества неразрывно связано с прогрессом в технике вообще и технике для вычислений, в частности. Имела и имеет место тенденция к постоянному усилению физических и вычислительных возможностей человека путем создания орудий, машин и систем машин. Установился своеобразный дуализм в развитии техники, который иллюстрируется двумя эволюционными «рядами»:

Физический ряд

Вычислительный ряд

В истории вычислительной техники (ВТ) ясно выделяются два периода:

  1. простейшие механические и электромеханические приборы и машины для вычислений (можно назвать «предысторией» или «древней историей»);
  2. ЭВМ и параллельные вычислительные системы («новая и новейшая история»).

Арифмометр (от греч. arithmos – число и metrov – мера, измеритель ) – настольная механическая счетная машина с ручным управлением для выполнения четырех арифметических действий.

Хронология:

1492 год. В одном из своих дневников Леонардо да Винчи приводит рисунок тринадцатиразрядного десятичного суммирующего устройства на основе зубчатых колес.

1642 год. Блез Паскаль (Blaise Pascal, 1623–1663) представляет «Паскалин» — первое реально осуществленное и получившее известность механическое цифровое вычислительное устройство. Прототип устройства суммировал и вычитал пятиразрядные десятичные числа.

1673 год. Готфрид Вильгельм Лейбниц (Gottfried Wilhelm Leibniz, 1646–1716) создает «пошаговый вычислитель» — десятичное устройство для выполнения всех четырех арифметических операций над 12-разрядными десятичными числами.

1786 год. Немецкий военный инженер Иоганн Мюллер (Johann Mueller, 1746–1830) выдвигает идею «разностной машины» — специализированного калькулятора для табулирования логарифмов, вычисляемых разностным методом.

Широкое распространение имел арифмометр, сконструированный в 1874 г. петербургским механиком В.Т. Однером. Производство таких арифмометров было налажено и в России (1890 г.), и за рубежом. Арифмометр В.Т. Однера послужил прототипом последующих моделей (в частности, для модели «Феликс», выпускавшейся в СССР до 60-х годов прошлого столетия).

Следует подчеркнуть, что любой арифмометр обеспечивал не автоматизацию, а лишь механизацию вычислений (благодаря таким средствам как счетчик и регистры).

Квадратурная амплитудная модуляция (КАМ).

При КАМ, в отличие от ФМ, изменяются значения амплитуды и начальной фазы каждого канального символа сигнала. При квадратурной схеме реализации КАМ и построении его сигнального созвездия с прямоугольной конфигурацией векторов (разд.3.2.6), удобно записать модулированный сигнал в квадратурной форме (2.49) через вещественную и мнимую части комплексной амплитуды:

Sm(t)=Amcos(2πf0t+Фт)=Amcos(Фт)cos(2πf0t)+Amsin(Фт) -sin(2πf0t)=amcos(2πf0t)+bmsin(2πf0t), (i-1)Тсc (4.22)

где am,bm-координаты m – й точки сигнального созвездия векторов

модулированной комплексной огибающей сигнала КАМ; m =1,2,3..

­­­Q

На рис.4.15. представлено такое созвездие КАМ-16

­­­I

Рис.4.15. Сигнальное созвездие векторов

модулированной огибающей КАМ-16, m = 4.

Один канальный символ Sm может переносить информационных битов входного двоичного блока и, поэтому, длительность канального символа КАМ равна Ткс= nТс.

Установление соответствия между значениями бит входного блока и канальным символом называют сигнальным кодированием. Множество возможных координат сигнальных точек созвездия удобно задавать целыми числами, нумеруя их от начала координат ak=±kamin; bl=±lbmin, где amin , bmin.— координаты точек, ближайших к началу координат. Индексы k и l принимают целочисленные значения, например, для приведенного созвездия КАМ-16 из множества{-3;-1;+1;+3}.

Совокупность всех точек созвездия может быть задана матрицей [k,l]. Структурная схема модулятора сигналов с КАМ представлена на рис.4.16 и подобна схеме модулятора ФМ-8.

Рис.4.16. Структурная схема модулятора сигналов с КАМ.

Сигнальное созвездие может иметь различную форму, например, круга, креста и др., что бывает необходимым при больших М, значение которого может превышать 1024.

Ширина спектра КАМ примерно одинакова со спектром

М-ичного ФМ сигнала. Однако сигнал КАМ может обеспечить меньшую вероятность ошибки на бит, но имеет большой пик-фактор и повышенные требования к линейности тракта передатчика и канала связи.

Краткая историческая справка Северо-западного таможенного управления.

Общая характеристика регионального таможенного управления, таможен, таможенных постов, их основные обязанности и права.

Общая характеристика и структура таможенных органов Российской Федерации.

Северо-Западное таможенное управление (СЗТУ) входит в единую систему таможенных органов Российской Федерации и является первым по времени создания и одним из крупнейших в стране в числе семи региональных управлений, входящих в состав ФТС России.

Регионом деятельности СЗТУ являются Ленинградская, Мурманская, Архангельская, Псковская, Новгородская, Вологодская, Калининградская области, Республика Карелия и Республика Коми, Ненецкий автономный округ.

Регион деятельности СЗТУ представлен на рис.2

Северо-Западный участок границы Российской Федерации имеет весьма солидную протяженность – 3637 км. Из них сухопутная часть составляет – 2375 км, морская – 1018 км, озерная (речная) – 224 км. Регион граничит с Финляндией, Белоруссией, Латвией, Эстонией, Литвой, Польшей и Норвегией.

Первым начальником СЗТУ был грамотный руководитель и талантливый организатор Бобков Владимир Борисович. Он один из первых в таможенных органах России выступил инициатором внедрения автоматизированных систем таможенного оформления. Он сумел правильно расставить приоритеты в выборе стратегии и тактики развития таможенных органов региона, четко организовать работу подчиненных, вновь образованных подразделений и таможен. Владимир Борисович большое значение придавал обучению сотрудников таможенных органов. Под его руководством СЗТУ разработало и реализовало проект по созданию высшего учебного заведения таможенного профиля – Санкт-Петербургский филиал Российской таможенной академии. После трагической гибели в 1995 году первого начальника СЗТУ в 1996 году Санкт- Петербургскому филиалу РТА присвоено имя В.Б. Бобкова.

Северо-Западный федеральный округ – единственный в России, имеющий границы с Европейским Союзом. Этим обусловлено проведение активного процесса интеграции в европейские таможенные технологии на основе комплексной автоматизации таможенной деятельности. Сегодня на Северо-Западе России сложилась отвечающая международным стандартам современная таможенная инфраструктура, обустроены российско-прибалтийская и российско-финляндская государственные границы. За годы деятельности СЗТУ России в округе возведено 11 современных автомобильных пунктов пропуска. В настоящее время действует 50 автомобильных, 13 железнодорожных, 7 авиационных, 17 морских и 3 речных пункта пропуска.

Сегодня в структуру управления входят 14 таможен. Они объединяют 112 таможенных постов, расположенных на подведомственной СЗТУ территории площадью более 1 600 тысяч квадратных километров, которые в свою очередь находятся в 11 субъектах Российской Федерации.

Національний суверенітет і політичне самовизначення нації

Етнонаціональні спільноти як суб’єкти й об’єкти політики

До етнонаціональих спіьнот належать етнос, етнічна група, народність, нація, національна група.

Етнос — давньогрецький термін, що етимологічно означає „народ”, „плем’я”, „зграя”. „ Етноси є найдавнішими природними людськими спільнотами, котрі виникають задовго до появи класів і держав.

У сучасній науці виокремлюють в основному два трактування етносу:

— певна соціально-історична система (представники етнографічної школи); — форма існування Homo Sapiens, тобто як природний феномен.

Етноси характеризуються спільністю поведінкових рис, що передаються від покоління до покоління з допомогою механізму умовно-рефлекторної сигнальної спадковості.

Етнічна група — спільнота людей, споріднених або хоча б близьких за історичним походженням, етногенезом, мовою спілкування, нинішньою або минулою територією проживання, рисами матеріальної і духовної культури, звичаями та іншими ознаками.

Народність — це історично сформована мовна, територіальна, економічна і культурна спільність людей, яка передує нації. Вона характеризується тими самими ознаками, що й нація, але відрізняється від неї рівнем економічного й соціального розвитку. Соціальні структури націй і народностей істотно відрізняються. На відміну від нації у народності немає промисловості і відповідно — „свого” робітничого класу. Для перетворення народності в націю важливо, щоб вона з традиційно-аграрної стала аграрно-промисловою, урбанізованою. Крім того, народність, як правило, менш численна за націю. Нації формуються на базі як однієї, так і декількох народностей.

Нація — історично сформована стійка спільність людей, котра виникла на основі спільності мови, території, економічного життя та психологічного складу, що проявляється в спільності культури.

Національна свідомість — це усвідомлення нацією, людиною або певною спільнотою своєї приналежності до нації, спільної історичної долі його представників, своєрідності дії геополітичних, соціопсихічних, історичних чинників, неповторності характеру, темпераменту, менталітету, психології, культури.

Національний суверенітет —це сукупність суверенних прав нації на вільний вибір соціально-економічного та політичного ладу, на цілісну національну територію, економічну незалежність, на розвиток її мови та культури, на повагу національної гор­дості та гідності.

Національний суверенітет —це повновладдя нації, володіння реальною можливістю розпоряджатися своєю долею. В суверенітеті нація знаходить правовий захист, свободу національного розвитку та національну незалежність.

Суверенітет нації реалізується через її основні права, а саме:

-право на існування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення;

-право на вільний розвиток національних потреб: економічних і соціальних;

-право на духовно-культурний розвиток, повагу національної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, традицій;

-право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами; 1 право на мирне співіснування з іншими народами та націями;

-право на екологічну безпеку та ін.

Національне самовизначення — право кожного народу на визволення й утворення власної самостійної держави або добровільне влаштування взаємин з іншими державами на основі федерації чи автономії. Самовизначення націй повинно ґрунтуватись на дотриманні індивідуальних прав людини, не залежно від її національної незалежності.

Політичне самовизначення передбачає можливість самостійного обрання свого державного статусу або як окремої держави, або як автономії чи національно-територіального утворення у складі іншої держави, або як держави, що входить до об’єднання декількох держав тощо.

Політичне самовизначення нації полягає у можливості самостійно, за власним добровільним рішенням визначати характер, спосіб свого соціально-політичного конституювання, формування себе як певної єдності, спільності, а також своїх відносин з іншими етнічними, як державними, так і бездержавними утвореннями; то стає очевидною принципова відмінність між сутністю політичного самовизначення націй та національних меншин.

85. Зміст етнонаціональної політики та її місце в гармонізації етнонаціональних відносин.

Етнонаціональна політика –це система тактико-стратегічних дій, заходів та програм певного політичного суб’єкта (насамперед держави, політичних партій, громадсько-політичних рухів тощо) в галузі взаємо-відносин етнонаціональних спільностей між собою та їхніх стосунків з державою.

Етнонаціональні відносини – це відносини між суб’єктами етнонаціонального розвитку – націями, народностями, національними групами та їхніми державними установами.

Загрузка…

Об’єктом етнонаціональної політики виступає вся сукупність етнопо-літичних явищ:

 розселення етносів на території, на яку поширюється суверенітет держави;

 політичне життя етнічних груп до яких належать громадяни даної держави (виборчі компанії, референдуми, місцеве самоврядування тощо);

 соціально-економічні та політико-культурні взаємини етносів між собою та державою;

 стосунки етнічних груп, що проживають на території даної держави з їхніми етнородичами в других державах.

Головною метою етнонаціональної політики України є забезпечення рівноправних відносин та тісної взаємодії представників різних етносів, які мешкають в Україні, підтримання атмосфери толерантності, довіри й поваги у взаєминах між ними; оптимальне врахування інтересів усіх етнонаціональних спільнот, створення сприятливих умов для розвитку української нації, корінних народів та національних меншин. Змістом етнонаціональної політики є міжнаціональна злагода в умовах етнічної розмаїтості.

Принципове значення для формування державної етнонаціональної політики має Конституція України (Основний Закон), в якій закріплено найважливіші положення чинного законодавства. Згідно зі ст. 5 Основного Закону носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Разом з тим конкретизовано його окремі структурні компоненти: українська нація, національні меншини; також уперше на законодавчому рівні визначено як окрему етнічну категорію і суб’єкт права корінні народи.

Поняття про розчини. Способи вираження концентрації розчинів: масова частка, молярна, нормальна та молярна концентрації. Титр розчину.

Розчин — однофазна, гомогенна, багатокомпонентна система змінного хімічного складу. Практично усі рідини, що є в природі, являють собою розчини. Крім розчиних, існують газові (газуваті) розчини — їх прийнято називати газовими сумішами (наприклад, повітря) і тверді розчини (наприклад, деякі сплави). Як правило, під розчином розуміють рідку молекулярно-дисперсну систему (так звані істинні розчини, англ. true solution). Розчинником називають компонент, концентрація якого суттєво більша концентрації інших компонентів. Розчинник у чистому вигляді має той самий агрегатний стан, що й розчин. Процес утворення розчину полягає у руйнуванні зв’язків між молекулами (йонами) вихідної речовини і утворенні нових зв’язків між молекулами (йонами) розчиненої речовини і розчинника. За концентрацією розчиненої речовини розчини поділяють на насичені, ненасичені й пересичені. За наявністю чи відсутністю електролітичної дисоціації розчиненої речовини на йони розрізняють розчини електролітів і розчини неелектролітів. Крім того, виділяють розчини полімерів, головна особливість яких — дуже велика різниця у розмірах молекул розчинника і розчиненої речовини.

Масова частка розчиненої речовини w (B) — це безрозмірна величина, рівна відношенню маси розчиненої речовини до загальної маси розчину m: w (B) = m (B) / m
Масову частку розчиненої речовини w (B) зазвичай виражають у частках одиниці або у відсотках. Наприклад, масова частка розчиненої речовини — CaCl2 у воді дорівнює 0,06 або 6%. Це означає, що в розчині хлориду кальцію масою 100г міститься хлорид кальцію масою 6г і вода масою 94г.
Молярна концентрація C (B) показує, скільки моль розчиненої речовини міститься в 1 літрі розчину.
C (B) = n (B) / V = m (B) / (M (B) · V),
де М (B) — молярна маса розчиненої речовини г / моль.
Молярна концентрація вимірюється в моль / л і позначається «M». Наприклад, 2 M NaOH — двухмолярний розчин гідроксиду натрію. Один літр такого розчину містить 2 моль речовини або 80 г (M (NaOH) = 40 г / моль).
Концентрацію розчину можна виразити кількістю молей розчиненої речовини в 1000 г розчинника. Такий вираз концентрації називають Моляльна розчину.
Нормальність розчину позначає число грам-еквівалентів даної речовини в одному літрі розчину або число міліграм-еквівалентів в одному мілілітрі розчину.
Грам — еквівалентом речовини називається кількість грамів речовини, чисельно рівне його еквіваленту. Для складних речовин — це кількість речовини, відповідне прямо або побічно при хімічних перетвореннях 1 граму водню або 8 грамам кисню.
Еосновия = Моснови / число заміщаються у реакції гідроксильних груп
Екіслоти = Мкіслоти / число заміщаються у реакції атомів водню
Есолі = Мсолі / твір числа катіонів на його заряд
Величини нормальності позначають буквою «Н». Наприклад, децінормальний розчин сірчаної кислоти позначають «0,1 Н розчин H2SO4». Так як нормальність може бути визначена тільки для даної реакції, то в різних реакціях величина нормальності одного і того ж розчину може виявитися неоднаковою. Так, одномолярного розчину H2SO4 буде однонормальним, коли він призначається для реакції з лугом з утворенням гідросульфату NaHSO4, і двухнормальним в реакції з утворенням Na2SO4.