ВСТУП

 

З початком військового конфлікту на Донбасі в Україні з’явилася нова соціальна група людей, які, безумовно, потребують всебічної державної підтримки, — це внутрішньо переміщені особи

Згідно з даними Міністерства соціальної політики України станом до жовтня 2015 року на обліку обліковано 1 517 116 внутрішньо переміщених осіб (1 192 377 сімей);

За даними обласних, міських та районних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді опікуються 47 180 сім’ями внутрішньо переміщених осіб, серед яких 53 810 – діти.

Безпосередньо до центрів соціальних служб Тернопільської області у 2015 році звернулись 404 сім’ї внутрішньо переміщених осіб, в яких виховується 566 дітей, 267 сімей, які опинились в складних життєвих обставинах отримали соціально психологічну підтримку.

Для розв’язання питань, з якими звертаються сім’ї, працівники центрів проводять вивчення їхніх потреб і надають їм відповідні соціальні послуги та допомогу.

Проведений аналіз ситуації із внутрішньо переміщеними особами, вивчення наявної законодавчо-нормативної бази, ознайомлення із оцінками профільних експертів, посадовців, представників громадських об’єднань свідчать про наявність комплексу проблем, що потребують першочергового розв’язання, а саме:

відсутність у більшості внутрішньо переміщених осіб достатніх фінансових ресурсів для забезпечення життєдіяльності;

відсутність чіткого механізму та критеріїв відбору для надання соціальної підтримки внутрішньо переміщеним особам залежно від їхнього матеріального стану та соціального статусу;

відсутність інформації щодо визначення потреб внутрішньо переміщених осіб у тимчасовому та постійному житлі, їх спроможності розв’язання житлової проблеми власними зусиллями;

недосконалість механізмів забезпечення внутрішньо переміщених осіб робочими місцями, обмеженість інформації щодо можливостей працевлаштування;

відсутність повної інформації щодо наявних вільних місць у спеціалізованих закладах для тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб;

відсутність повної інформації щодо наявних вільних місць у дошкільних і шкільних навчальних закладах для влаштування дітей внутрішньо переміщених осіб;

відсутність повної інформації щодо наявних бюджетних місць у вищих навчальних закладах для продовження навчання студентів, вимушено переміщених із окупованих територій;

наявність у багатьох внутрішньо переміщених осіб психофізіологічних травм і відсутність програми надання їм відповідної медико-соціальної допомоги;

нескоординованість і неузгодженість дій інститутів громадянського суспільства, відсутність узагальнення та аналітики таких дій;

відсутність повної інформації щодо розміру збитків (майнової шкоди), завданих внутрішньо переміщеним особам у ході воєнних дій;

відсутність компенсаційних механізмів стосовно можливого відшкодування і виплати компенсації та завданих морально-фінансових збитків, а також витрат на утримання внутрішньо переміщених осіб залежно від їхнього матеріального стану.

Пріоритетними напрямами адаптації є відновлення соціального статусу та формування установок щодо пристосування до нових умов, повернення до нормальної життєдіяльності, подолання психофізіологічних травм, стресового стану, соціальної апатії, відновлення віри в майбутнє та позитивного сприйняття дійсності, формування активної життєвої позиції.

Метою дослідження є: вивчення психолого-педагогічних особливостей адаптації молоді із числа вимушено переміщених осіб з тимчасово окупованих територій та зони проведення антитерористичної операції на сході України.

Загальне поняття «Молодь із числа вимушено переміщених осіб з тимчасово окупованих територій та зони проведення антитерористичної операції на сході України» стосується громадян України, іноземців або осіб без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

У 2015 році центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було проведено соціальне опитування. Соціальне опитування здійснювалось серед молоді із числа вимушено переміщених осіб з тимчасово окупованих територій та зони проведення антитерористичної операції на сході України які користувались послугами центрів соціальних служб та перебували на території Тернопільської області.

Загальна кількість осіб яким було проведено соціальне опитування 19, з них 11 дівчат і 8 хлопців віком від 16 -22 років.

Основним завданням соціального опитування було вивчення психолого — педагогічних собливостей адаптації молоді із числа вимушено переміщених осіб з тимчасово окупованих територій та зони проведення антитерористичної операції на сході України.

На основі аналізу опрацьованих результатів відповідей зроблено висновок, щодо ВПОиву факторів психолого-педагогічної адаптації на осіб даної категорії за період перебування на території Тернопільської області.

Основним фактором є ставлення місцевого населення та ставлення однолітків, до цінностей які за час перебування на території Тернопільської області стали найбільш важливими можна віднести: Здоров`я своє та рідних, мир в країні, комфортні умови проживання. Окремим пунктом можна виділити ВПОив народних звичаїв на особливості психолого — педагогічної адаптації на новому місці проживання та встановлення контакту з однолітками.

В ході проведення соціального опитування респонденти назвали якості які допомагають перемогти труднощі це: бажання отримати додаткові знання.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ МОЛОДІ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

 

1.1. Психологічні особливості соціального становлення сучасної молоді в Україні

 

   У наш час в Україні існує питання ціннісних орієнтацій сучасного суспільства і зокрема молоді. Молодь — це нове покоління, яке має стати заміною своїх батьків і опорою для суспільства і держави.

Мoлoдь мoжна вважати лiдиpуючoю гpупoю суспiльства тoму, щo внаслiдoк свoгo oб’єктивнoгo стану вoна кoнцентpує в сoбi i виявляє в свoїй свiдoмoстi пеpспективнi тенденцiї poзвитку сучаснoгo суспiльства. Кoжне пoкoлiння мoлoдi, щo вступає в самoстiйне життя, засвoює вже сфopмoванi цiннoстi, якими живе сьoгoднi стаpше пoкoлiння. А пoтiм фopмує i pеалiзує свoю життєву пpoгpаму, беpучи за oснoву набуті цiннoстi. Цiннiснi opiєнтацiї являють сoбoю складнi утвopення, щo вбиpають у себе piзнi piвнi i фopми взаємoдiї гpoмадськoгo й iндивiдуальнoгo в oсoбистoстi, специфiчнoю фopмoю усвiдoмлення oсoбистiстю oтoчуючoгo свiту, свoгo минулoгo i майбутньoгo, суттєвoстi свoгo власнoгo «Я» [1, с. 245].

Мо́лодь — соціально-демографічна група, відокремлена на основі сукупності вікових характеристик і особливостей соціального стану. Молодість як певна визначена фаза життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов’язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного ладу, культури та властивих даному суспільству закономірностей соціалізації.

У зв’язку із соціальними та історичними умовами сучасна молодь довше навчається в школі та, відповідно, пізніше починає самостійне трудове життя. Змінилося й саме поняття соціальної зрілості. Початок самостійного трудового життя, завершення навчання та набуття стабільної професії, одержання політичних прав, матеріальна незалежність від батьків, вступ у шлюб і народження першої дитини — усі ці події, такі, що в своїй сукупності надають людині почуття повної дорослості, та відповідний соціальний статус, настають не одночасно, й сама їхня послідовність і символічне значення кожного з них не однакові в різних соціальних прошарках. Звідси й дискусійність хронологічних, абсолютних вікових границь: нижню границю молодості встановлено між 14 і 16, а верхню — між 25 і 30 роками та навіть пізніше.

Не менш важливим, аніж подовження періоду молодості, є ускладнення самого процесу соціалізації. Формування особистості молодої людини здійснюється сьогодні під ВПОивом декількох відносно незалежнх соціальних факторів, найважливішими з який є: сім’я (родина), школа, спільнота однолітків (молодіжні організації, різноманітні неформальні, стихійні групи та співтовариства), засоби масової інформації. Вже сама численність цих інститутів і засобів ВПОиву надає особистості, що формується, значно більший рівень незалежності від кожного з них окремо як ніколи в раніше. Організація виховання і навчання молоді по віковому принципу підсилює цю вікову гомогенність, сприяючи виробленню специфічної «молодіжної» самосвідомості і стилю життя («субкультури»).

Прискорення темпів громадського життя спричиняє підвищення ролі і значення молоді в суспільно-політичному і культурному житті. Справа не стільки в абсолютному зростанні чисельності молодих людей, скільки в мінливих соціальних умовах. Чим вищий темп техніко-економічного розвитку, чим швидше оновлюються знання, умови праці та побуту, тим помітніше стають соціально-культурні розходження між поколіннями. Нові проблеми та події штовхають на пошуки принципово нових рішень і критичну переоцінку минулого досвіду.

Дослідження науковців, які були узагальнені професором В.Лисовським, дають можливість стверджувати, що молодим людям, які проживають на теренах України властиві наступні риси:

По-перше, за своїми соціально-політичними орієнтаціями сучасні молоді люди можуть бути охарактеризовані як продемократичні, чого не можна сказати про більшість дорослого населення.

По-друге, по відношенню до економіки сучасна молодь – зорієнтована на капіталістичну перспективу розвитку, тобто має проринкову спрямованість. Зокрема, спостерігається тенденція особливої активності молоді в розвитку недержавного сектору економіки. З 2000 року серед зайнятих у приватному бізнесі людей дуже велика кількість молоді. Окрім цього, в престижних сферах діяльності з високою оплатою праці й високими кваліфікаційними вимогами молодь має найбільші шанси.

По-третє, сучасне покоління молоді за своїми поглядами та ідейним переконанням стоїть на позиціях плюралізму, менш конфліктно, терпимо у відношенні до інших точок зору. Зокрема, лише 22% молоді висловили думку проте, що варто заборонити діяльність різних сект і закордонних проповідників. 42% опитаних переконані, що будь-яка конфесія чи секта може здійснювати свою діяльність, якщо вона не суперечить закону.

По-четверте, сучасна молодь миролюбна не вважає за доцільне силою вирішувати соціальні і політичні проблеми. Наприклад, 79% опитаних молодих людей не приймають варіанту військового перевороту і тільки 11% гіпотетично підтримали таку ідею. 76% молоді не підтримали б військових дій уряду стосовно придушення можливого міжнаціонального конфлікту, зазначивши, що його слід подолати мирним шляхом. Лише 16% респондентів самі б прийняли в ньому участь.

По-п’яте, сучасні молоді українці по структурі і складу якостей характеру у сучасній системі відносин, яка є капіталістичною і буржуазною по своїй суті знаходяться в більш вигідному становищі аніж представники старшого покоління, характер яких формувався в умовах соціалістичної системи.

По-шосте, молоді люди все більше усвідомлюють себе громадянами нової України, з досить високими показниками патріотизму, що чітко було видно під час „помаранчевої революції”.

В умовах перетворень, що відбуваються в українському суспільстві, виступають якісно нові, більш складні завдання теоретичного осмислення, подальшого практичного розвитку і конкретизації найважливіших аспектів діяльності щодо формування у підростаючого покоління високого рівня патріотизму, почуття відповідальності за долю Батьківщини та готовності до її захисту. Осмислення і вирішення даної проблеми не може не розглядатися без тісного зв’язку з процесами та явищами, що відбуваються в нашому суспільстві, поза обліку всієї сукупності факторів — соціально-економічних, політичних, духовно-моральних, і інших, які мають ВПОив на сучасну молодь.

Сьогодні життя, складають постійно нові, мінливі умови та обставини, що підносяться над усіма соціальними та державними інститутами та над самою людиною. Тому існування з їх стихійними, неписаними вимогами і принципами, ламають, часто спотворюані погляди і принципи особистості, що формується, часто крім її волі зводячи нанівець зусилля тих, хто намагається чинити на неї позитивний ВПОив — батьків, вчителів, всіх тих, кому небайдужа сучасна молодь.

Сучасна молодь у суспільстві має чимало демографічних, соціальних, економічних і етичних та психологічних проблем.

Перша проблема – скорочення чисельності молоді, і, відповідно, старіння населення, зниження ролі молоді як трудового ресурсу суспільства. Це пов’язано із збільшенням в 1,5 рази, в порівнянні із 80-тими роками кількості розводів в молодих сім’ях. Більше розводів – менше дітей. Крім цього в 1989 році померло 14,5 тис. молодих людей віком 15–29 років, у 2000 році цей показник становив вже 17,9 тис. Проблема скорочення чисельності також тісно пов’язана із збільшенням кількості самогубств. За даними О.Овакимян, Україна сьогодні характеризується як країна із сплеском високої суїцидальної активності: на 100 тис. населення в середньому здійснюється близько 30 самогубств, більшість з яких це молоді юди. На перших місцях за рівнем самогубств – Сумська, Запорізька, Чернігівська, Львівська, донецька, Луганська області у яких зареєстровано від 38 до 40 випадків самогубств у розрахунку на 100 тис. населення.

Друга проблема – погіршення стану здоров’я молодих людей. Нинішнє молоде покоління є менш здоровим фізично та психічно ніж попереднє. Згідно статистичних даних 6% дітей народжується практично здоровими. Лише 10% випускників середніх шкіл можуть вважати себе здоровими. Часто хвороби пов’язані із станом анемії і загальним послабленням організму, що пов’язане в основному із поганим харчуванням. В Україні поширюється епідемія захворювання на туберкульоз, який ще називають „хворобою бідних”. Суттєвої шкоди організмові завдають інфекції, що передаються статевим шляхом, особливо сифіліс. Сьогодні це вже масштаби справжньої епідемії (за останніх 10 років захворюваність у дівчат віком від 15-17 років збільшилася у 19,1 разів, у юнаків цього віку у 14,3 рази). Вагомо збільшився показник кількості захворювання на СНІД. Реальна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні становить понад 240 тис. осіб, що дає можливість Україні „посісти” перше місце у Європі за кількістю ВІЛ-інфікованої молоді віком від 15 до 24 років. На здоров’я молоді також значний ВПОив має поширення вживання наркотичних речовин. За експертними оцінками абсолютна кількість наркоманів в Україні наближається до 800 тис., причому 90% наркоманів – молоді люди віком до 30 років.

Третя проблема – молодіжне безробіття. Статистичні дані свідчать, що серед безробітних значний відсоток молоді. В житті багатьох молодих людей отримало широке поширення „почуття тривоги стати безробітнім”. Цей фактор стає причиною для здійснення молодими людьми протиправних дій. В Україні на сьогоднішній день загальна кількість осіб, які скоїли злочин становить 309,1 тис., осіб 52,8% з них це молодь, яка під час скоєння злочинів не працювала. Таким чином, отримання роботи, яка добре оплачується після закінчення навчання є досить нагальною та актуальною.

У шкалі професійного престижу, за даним вчених, перших 10 місць займають наступні професії:

   юрист (8);

   власник комерційного банку (7,9);

   лікар (7,1);

   професор у вузі (7);

   менеджер (6,9);

   журналіст (6,6);

   бухгалтер (6,5);

   власник магазину (6,4);

   охоронець (5,9);

Четверта проблема, яку у всіх країнах необхідно вирішити молодим людям – вибір супутника життя (чоловіка чи дружини) та створення повноцінної сім’ї.

Основними негативними явищами в молодіжному середовищі, в цілому, можна вважати:

   зростання злочинності;

   поширення спроб до суїциду;

   вживання наркотиків;

   поширення СНІДу.

Негативні процеси, що є наслідком поглиблення кризи в нашому суспільстві, надзвичайно ускладнюють проведення виховної роботи з молоддю. Її ефективність за останні роки різко знизилася, і все ж таки збереглися до теперішнього часу молодіжні організації та об’єднання, які мають можливості для поліпшення своєї діяльності. Їх реалізація багато в чому залежить від більш глибокого розуміння найважливіших сторін, особливостей сучасної молоді, як специфічної категорії суспільства.

Не маючи уявлення про те, якими є сьогодні основні цінності, орієнтири, погляди та інтереси молодої людини, вкрай складно розраховувати на позитивний результат у процесі формування у нього кращих якостей громадянина і патріота. Це важливо враховувати викладачам вищих начальних закладів, вчителям загальноосвітніх шкіл, керівникам громадських організацій та факультативно-дозвільних об’єднань.

В умовах досить несприятливих в цілому ВПОивів макросередовища знизився престиж моральності, зросли інтереси суто особистого, прагматичного плану в молодіжному середовищі. У значної частини молоді зруйновані і втрачені такі традиційні морально-психологічні риси, як романтизм, самовідданість, чесність, сумлінність, віра в добро і справедливість, прагнення до правди і пошуку ідеалу, до позитивної реалізації не тільки особистих, а й соціально значущих інтересів і цілей та інші.

Якщo пpoцес сoцiалiзацiї вiдбувається в умoвах сoцiальнoї тpенсактивнoстi, кoли суспiльствo стoїть на poздopiжжi, i йoгo poзвитoк мoже вiдбуватися за двoма piзними напpямами, тo мoлoдь, як пpавилo, oбиpає, хoча й iнтуїтивнo, нoвий шлях poзвитку та нoвi iдеї. Пoяснюється цей факт тим, щo свiдoмiсть мoлoдoї людини спpиймає те, щo збiгається зi специфiкoю свiтoспpийняття мoлoдoї людини, чи збiгається зi специфiкoю виключнo на пеpспективи майбутньoгo. У цьoму сенсi кoжне нoве пoкoлiння в будь-якoму суспiльствi – це свoєpiдний шанс на спpиятливий poзвитoк у майбутньoму[2].

Таку ситуацiю oхаpактеpизувала М. Мiд, кoли сфopмулювала щодо часoвoї специфiки тpи види культуp: пoстфiгуpативну, яка пеpеважає в тpадицiйних суспiльствах i opiєнтoвана на минулий дoсвiд; кoнфiгуpативну, щo пеpенoсить центp тяжiння з минулoгo на сучаснiсть i вiдкpиває мoжливiсть poзвитку мoлoдiжних культуp i piзнoманiтних кoнфлiктiв мiж пoкoлiннями; пpефiгуpативну, щo opiєнтoвана пеpеважнo на майбутнє, кoли з цiлoгo pяду пpичин нi минулий, нi тепеpiшнiй дoсвiд не дає змoги виpiшувати життєвo важливi пpoблеми i навiть є шкiдливим. В таких ситуацiях мoлoдь, безумoвнo спиpаючись на цiннoстi, закладенi стаpшим пoкoлiнням, пo-пеpше, швидкo засвoює нoвi вимoги, а пo-дpуге, ствopює нoвi для цьoгo сеpедoвища нopми, стеpеoтипи, закpiплює їх у свiдoмoстi i ствopює тим самим нoвий дoсвiд, яким вже буде вимушене кopистуватись стаpше пoкoлiння. Пpoте таке станoвище не мoже тpивати дoвгo. Як не мoже мoлoдь завжди збеpiгати свoє лiдеpське станoвище [8, с. 23].

Стабiлiзацiя суспiльства пpизвoдить дo свoєpiднoї «pеставpацiї», i взаємoдiя пoкoлiнь набуває класичнoгo вигляду. Неoбхiднo визначити oснoвнi цiннiснi пoзицiї (тенденцiї), щo хаpактеpнi для сучаснoї укpаїнськoї мoлoдi:

пеpш за все, це вiдoбpаження у свiдoмoстi бiльшoстi мoлoдих людей poзшаpування суспiльства (бiднi-багатi, елiтааутсайдеpи, демoкpатинацioнал-патpioти тoщo). Oднoчаснo з poзшаpуванням вiдбувається пpoцес цiннiснoгo усвiдoмлення свoєї належнoстi дo певнoї гpупи, стpати, щo супpoвoджується фopмуванням свoєpiдних захисних баp’єpiв мiж пpoшаpками i гpупами, iнoдi закpiплених у стеpеoтипах, пpавилах, симвoлiцi, мiсцях вiдпoчинку;

зpoстання усвiдoмлення мoлoдoю людинoю себе як самoцiннoстi, а такoж свoїх пpав. Oсoбливo це стoсується цiннoстi життя та честi, oсoбистoї безпеки тoщo;

пiдвищення poлi пpиватних, oсoбистих життєвих цiннoстей (матеpiальна забезпеченiсть, вдалий шлюб, здopoвi дiти, наявнiсть житла, автoмoбiля тoщo) пpи зниженнi цiннoстей суспiльнo значущих (давати кopисть суспiльству, бути неoбхiдним людям);

зpoстання цiннoстi poдини як ключoвoї цiннoстi суспiльства, насильницьки не дефopмoванoгo iдеoлoгiчними дoктpинами;

пoмiтне зoвнiшнє витискання цiннoстi пpацi, oсoбливo пpацi виpoбничoї та замiна її цiннiстю матеpiальнoї забезпеченoстi;

– згасання у свiдoмoстi мoлoдих людей патеpналiстськoгo пpинципу деpжавнoї пoлiтики, а oсoбливo, зpiвняльних тенденцiй. Piзке зpoстання цiннiснoї пoзицiї – «oпopа на власнi сили»;

– значне пiднесення таких цiннoстей, як гpoшi, каp’єpа, успiх пpи значнiй opiєнтацiї на pинкoвi вiднoсини i недеpжавний сектop екoнoмiки;

– визначається oсoбиста гoтoвнiсть дo життя в pинкoвих умoвах i пoв’язанi з нею емoцiйнo-психoлoгiчнi стани;

дoсить чiтке виявлення цiннoстi «життєвoгo oптимiзму», пoв’язане з пoчуттям впевненoстi;

зpoстання цiннoстi oсвiти;

зpoстання pелiгiйнoстi мoлoдi як пoзитивнoї цiннoстi пpи значних масштабах пpoяву мiстицизму та паpаpелегiйнoстi;

пеpетвopення пoлiтичнoї сфеpи життя, у тoму числi пoлiтичнoї активнoстi в iнстpументальну цiннiсть, пoв’язану з виpiшенням життєвих завдань, пpи суттєвoму зниженнi суспiльнo-пoлiтичнoї активнoстi;

пеpеважна opiєнтацiя на пoлiтичнi паpтiї та pух демoкpатичних сил i пpийняття демoкpатiї як цiннoстi;

– зниження екстpемiстських тенденцiй у мoлoдiжнiй свiдoмoстi та opiєнтацiя на стiйкий poзвитoк i стабiльнi цiннoстi;

пoступoве зpoстання етнoцентpизму мoлoдi i пoступoве усвiдoмлення себе укpаїнцями, щo має цiннiсну пpиpoду;

кpайня непoпуляpнiсть насильства як цiннiснoгo елемента свiдoмoстi[1, с. 22].

Кoжна з видiлених тенденцiй пpи певнoму poзгopтаннi пoдiй мoже пеpейти кpитичну межу i пеpетвopитись у так званi антицiннiснi тенденцiї. Лiдиpуюче станoвище мoлoдi як сoцiальнo-демoкpатичнoї гpупи суспiльства визначається не пpoстo пpийняттям «будь —якoю цiнoю» нoвих oснoв щoдo пoпеpедньoї iдеoлoгiї чи паpадигми, цiннiснi opiєнтацiї мoлoдi мають вiдпoвiдати загальнoму вектopу poзвитку людства й oкpеслюватись такими загальними пoняттями, як демoкpатiя, свoбoда, пpава людини, пpавoва деpжава, гpoмадянське суспiльствo, pинoк. Така opiєнтацiясвoєpiдний шанс пpopиву в poзвитку, який «дається» суспiльству пеpехiднoгo пеpioду пiд час вихoду в самoстiйне життя нoвoгo пoкoлiння. I тут багатo залежить вже вiд здатнoстi данoгo суспiльства, йoгo сoцiальних iнститутiв викopистати цей шанс [4].

 

1.2. Сутність поняття адаптація, аналіз основних категорій понять

 

На сьогоднішній день, внаслідок ситуації, яка слалась в Україні, внаслідок постійних і досить різких змін у різних сферах (політичній, економічній, матеріальній, геополітичній, освітній тощо) особливі вимоги висуваються до здатності людини бути готовою до цих змін. Це говорить про необхідність підвищення адаптаційних можливостей населення, а особливо внутрішньо переміщених осіб. Адаптація це активний процес який може призвести як до позитивних змін (адаптованості), так і негативних (дезадаптованості). Саме в цей період людина потребує допомоги і підтримки.

Процес адаптації є одним із найбільш досліджуваних наукових об’єктів. Це обумовлюється, перш за все, універсальністю цього явища, адже адаптаційні процеси об’єктивно обумовлені будь-якими динамічними змінами, що відбуваються у різноманітних системах.

У психолого-педагогічній літературі проблема адаптації вивчалась на різних рівнях – від розкриття змісту поняття (Ю. Александровський, Ф. Березін, В. Казначеєв), до виявлення особливостей її прояву в різних видах діяльності ( В. Мерлін, В. Рождественський, Я. Стреляу ) та чинників, які детермінують цей процес в тих чи інших умовах (О. Мороз, М. Раттер). Психолого-педагогічні аспекти адаптації дітей дошкільного віку до нових умов розглядалися в працях Л. Галігузової, Т. Жаровцевої, О. Кононко, С. Мещерякової, Л. Царегородцевої, та ін. Адаптацію як проблему комплексної взаємодії медиків, педагогів, психологів досліджували А. Атанасова-Вукова, Л. Голубєва, Г. Гридньова, К. Грош, М. Зейдель, В. Манова-Томова та ін.

Зміст, в якому поняття адаптація вживається в сучасній науковій літературі, бере початок від латинського adaptare – пристосувати, налагоджувати, влаштовувати.

Поняття адаптація, адаптованість, адаптивність виступають об’єктом наукового аналізу у фізіологічних, філософських, педагогічних, психологічних, медичних дослідженнях.

Психологічний аспект адаптації – пристосування особистості до потреб суспільства, з урахуванням власних мотивів інтересів.

Зміст адаптації розкривається такими допоміжними термінами як:

   адаптування – власне процес адаптації;

   адаптованість – стан організму в результаті успішного здійснення цього процесу;

   адаптивний цикл – сукупність процесів від початкового стану організму і до кінцевого;

   адаптивний ефект – відмінності в стані організму до початку і завершення процесу адаптації;

   адаптивна ситуація – конкретний момент взаємодії організму та середовища, що відображає необхідність адаптивних перебудов [2].

Складність використання терміну «адаптація» значною мірою обумовлена тим, що в сучасній науці ним позначають і процес ( зміни, що відбуваються з людиною у нових життєвих умовах ) і результат цих змін.

Основні відмінності в цих розуміннях обумовлені новими для пізнання багатьох психічних явищ ускладненнями і неможливістю чітко відокремити процесуальні аспекти психічного життя від результативних. Адже, психіка людини функціонує таким чином, що будь-який, навіть локальний результат в ході змін, що відбуваються, не відокремлюється від процесу, завдяки якому був досягнутий, а відразу ж включається в нього.

Таким чином, кожен результат є проміжним, оскільки відбувається подальше функціонування явища. Для його дослідження, необхідно виділити:

   від багатьох контекстів, що обумовлені постійними зв’язками. в які відповідне явище включене у психіці людини;

   від наступних змін – тих динамічних зв’язків, що виникають та змінюються у процесі розвитку поточних подій.

Ось чому при статичному розгляді адаптація може бути представлена як послідовна зміна відносно стабільних періодів, коли досягається визначена рівновага між індивідом та середовищем. Ця рівновага фактично умовна, оскільки стан людини постійно змінюється під ВПОивом безперервно діючих зовнішніх та внутрішніх факторів.

У В.А. Семіченко запропонувала концепцію системного розгляду процесу адаптації. В її основі лежить ідея про те, що загальна ефективність процесу адаптації людини суттєво залежить від інтеграційних тенденцій особистості. Таким чином, загальний процес адаптації – це складне явище, яке має певну структуру, складається із багатьох відносно незалежних процесів. Кожен із них обслуговує певну систему відносин, які виникають у людини з відповідною системою, і в сукупності з ними та відповідними зв’язками складає певний структурний компонент [2].

На думку автора, кожен структурний компонент процесу адаптації є в свою чергу системою, яка включає :

— об’єктивне явище і його умови (так звані зовнішні умови);

— відносини, що виникають у людини, яка адаптується з відповідним явищем (ставлення, відносини, зв’язки);

— індивідуальні особливості самої людини, що відповідають чи не відповідають вимогам (внутрішні умови або власні ресурси людини).

У відповідності до цього виділяються такі основні підсистеми :

енергетична – відображає ресурсні можливості організму, їх спроможність забезпечити функціонування основних систем організму в умовах підвищення енерговитрат. Мова йде про той фізіологічний механізм, що забезпечує пристосування людини як біологічної істоти, на рівні організму, до ускладнених умов діяльності.

Сам процес адаптації відбувається як руйнування тих засобів пристосування, що не відповідають новим умовам, перш за все динамічним стереотипам.

Психологічними еквівалентами, що відображають тенденції адаптування на цьому рівні, можуть бути самооцінка співвідношення самопочуття, активності та настрою, стан нервово-психічного напруження тощо.

середовища – відображає відносини людини та тих зовнішньо-предметних умов, що її оточують. Зміна умов може бути повною або частковою :життя в цілому, навчання, проживання (показниками адаптації, що відбувається на середовищному рівні, можуть бути відповіді на прямі запитання – задоволеність чи незадоволеність відповідними аспектами життя).

діяльнісна – відображає здатність людини до виконання дій, що складають зміст відповідної діяльності. По-перше, це передбачає засвоєння нових дій. По-друге, подолання вже напрацьованих навичок, які в нових умовах є недоцільними. По-третє, часові витрати на виконання цих дій. Показниками адаптації до діяльності можуть бути : наявність уникнення труднощів та помилок у виконанні основних видів діяльності, доцільний розподіл навантаження протягом доби, тижня.

соціальна – відображає входження людини в нове соціальне середовище. Соціальний аспект адаптації характеризується з одного боку, ступенем прийняття людиною норм та правил життя в новій соціальній спільності. А з іншого – ступенем прийняття цієї людини соціальним оточенням. Показники, що відображають тенденції соціальної адаптації: задоволення людини групою, до складу якої вона входить, співпадіння індивідуальних та соціальних цінностей, соціально сприятлива позиція.

особистісна – відображає той загальний результат адаптації, коли людина відчуває психологічний комфорт від ситуацій свого життя, приймає її як конструктивно значущу, що відкриває подальші перспективи розвитку.

Показниками особистісного рівня адаптації можуть бути: зниження особистісного рівня тривожності, домінування позитивних емоцій, відсутність бажання змінити життєву ситуацію, стійка адекватна самооцінка, впевненість у собі, у власних силах, у здатності вирішити проблеми свого життя тощо [2].

Таким чином, поняття «адаптація» є багатозначним, що відображає різноманітність та багаторівневість означуваного явища. В найбільш поширеному розумінні під адаптацією розглядають процес пристосування організму до нового середовища. Мова йде про цілісне, системне пристосування, що об’єднує біологічний, психологічний та соціальні рівні.

Адаптація (лат. adaptoприспособляю) – процес пристосування організму до мінливих умов середовища. Термін «адаптація» виник в XIX столітті в біологічному контексті, проте з часом набув поширення і в інших областях знань. У психології під адаптацією розуміється, в першу чергу, біологічна функція організму, яка полягає в перебудові функцій організму, органів і клітин з метою збереження гомеостазу в оновлених умовах середовища. У цьому ключі говорять про процеси гомеостатичного зрівноваження – поняття, яке застосовується для гештальт-психології та теорії інтелектуального розвитку швейцарського психолога Жана Піаже. Так, Піаже розглядав адаптацію як один з найважливіших етапів інтелектуального розвитку дитини.

Дослідження адаптації в біологічному контексті має значення для вирішення прикладних питань, які ставить перед собою медична психологія, ергономіка та психофізіологія. Крім того, під адаптацією в психології прийнято розуміти психологічний процес пристосування органів чуття до ВПОиває стимулів з метою оберігання рецепторів від перевантаження. Ще один рівень адаптації – соціальний. Соціальна адаптація характеризується можливістю людини вибудовувати модель своєї поведінки у відповідності з умовами, які склалися у даному соціальному середовищі. В останні роки особливий статус отримала екстремальна психологія, яка досліджує процеси адаптації, що відбуваються в умовах, відмінних від тих, в яких людина звикла реалізовувати свою діяльність.

Психологічна адаптація в даний час є важливим соціальним критерієм, що дозволяє оцінювати баланс особистісного функціонування в системі професійних, соціальних і міжособистісних відносин.

Психологічна адаптація залежить від багатьох змінних: індивідуальні особливості, психологічні захисту і копінг, важлива роль у процесі психологічної адаптації відводиться вимогам з боку соціального оточення. Тяжкість дезадаптації індивіда знаходиться в залежності від порушень раннього розвитку і особливостей засвоєння попереднього досвіду, наявності поточних стресових подій.

На біологічному рівні психологічна адаптація залежить від стану нервової системи та її здатності регулювати процеси гальмування і збудження. Тривале емоційне навантаження, відсутність можливості відпочинку і відновлення, як правило, закінчуються виснаженням фізіологічних ресурсів регулювання та зниженням адаптивних властивостей нервової системи. Темперамент, інстинкти, емоції, інтелектуальні здібності часто називають вродженими основами адаптивності.

Важливе місце в питаннях психологічної адаптації займає соціальний буфер. Соціальний буфер — це ресурси і можливості, надані соціальним оточенням, які індивід використовує для пристосування. Комунікативні здібності людини відкривають доступ до додаткових соціальних ресурсів і суттєво збільшують адаптаційний потенціал.

Важливий момент у процесі психологічної адаптації — здатність включати і змінювати соціальні ролі. Ефективність адаптації залежить не тільки від кількості використовуваних ролей, але і від виправданості та адекватності їх вибору. Тому одним із критеріїв психологічної адаптації є здатність людини критично оцінювати своє місце в соціальній групі, свої реальні можливості і здібності.

У психології часто застосовується поняття «адаптаційний синдром». У перебігу синдрому виділяють три стадії: стадія тривоги, стадія опору, стадія стабілізації стану, або виснаження.

Психологічна адаптація — це поняття, яке лежить в основі концепції здоров’я людини, так як укладення «психічний розлад» базується не на суб’єктивній думці лікаря, а на об’єктивних ознаках низькою адаптаційної здатності людини. Проблемні ситуації, що виникають в процесі соціалізації стають пусковим механізмом для запуску адаптаційних процесів.

Потреба в корекції поведінки виникає у випадках напруги адаптаційних можливостей індивіда. Наявність злагоджено працюють компенсаторних здібностей, дозволяє відносити людини до розряду здорових.

Адаптація живого організму до нових умов життя є стресовою ситуацією, що викликає певний дискомфорт і вимагає мобілізації всіх енергетичних ресурсів організму. У ситуації міграції адаптація ускладнюється величезною кількістю факторів, що ВПОивають на даний процес: кліматичні умови, культурні, соціальні, мовні, етнічні і релігійні відмінності, встановлення нових міжособистісних контактів, неминучі матеріальні та побутові проблеми і т. д. Всі ці складові, що мають свою специфіку в процесі адаптації, в ситуації міграції впливають на індивіда як одне ціле, створюючи тим самим потужну стресову ситуацію, яка є дійсно екстремальною.

Не менш важливою умовою соціально-психологічної адаптації переселенців є те, що міграція ставить людину перед необхідністю реадаптації, ламаючи колишні, звичні форми взаємодії з навколишнім середовищем і змушуючи шукати і напрацьовувати нові. Мігрантові доводиться не тільки формувати в собі нові цінності, переконання, форми поведінки, характерні для даного середовища, але й знайти в собі сили відмовитися від колишніх, а це буває деколи набагато важче. Тому процес адаптації переселенців може займати величезну кількість часу і обчислюватися не стільки тимчасовими інтервалами життя однієї людини, скільки поколіннями.

 

1.3. Вимушено переміщені особи, аналіз ситуації в Україні та за кордоном

 

У зв’язку зі ситуацією, що сформувалась в Україні, збільшилася кількість внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з Керівним принципам УВКБ ООН з питання про переміщення осіб всередині країни, особи, переміщені всередині країни, визначаються як люди або групи людей, які були змушені рятуватися втечею або залишити свої будинки або місця проживання, або щоб уникнути наслідків збройного конфлікту, ситуації загального насильства, порушень прав людини або стихійних лих/техногенних катастроф, і які не перетнули міжнародно-визнаний державний кордон країни.

У минулому люди, переміщені всередині своїх країн, отримували допомогу в обмеженому розмірі, а іноді не отримували її взагалі. Міжнародний Комітет Червоного Хреста, як гарант Женевських Конвенцій, які регулюють ведення військових дій, вже багато десятиліть активно працює в цій галузі. В кінці 1990-х і 2005 році інші організації та уряди почали широке обговорення даної проблеми, визнавши відсутність компетентної допомоги внутрішнім переселенцям і погодивши більш скоординований, всеосяжний і «передбачуваний» підхід до вирішення проблеми.

Щоб підтримати, як державні структури, так і громадянське суспільство, у створенні міжнародних стандартів підготовки до надзвичайних ситуацій, УВКБ ООН склало збірку документів з даної проблематики.

Закон України № 1706-VII від 20.10.2014 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»

Постанова КМУ No 509 від 1.10.2014 «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»

Масова поява людей, які змушені були переселитися в інші регіони України і яких називають вимушеними переселенцями або внутрішніми мігрантами, а в офіційних документах — внутрішньо переміщеними особами (ВПО російською та ВПО українською мовою), не залишається непоміченим.

В 2015 році за підтримки Німецького товариства GIZ побудовано та відкрито харківське модульне містечко для переселенців з Донецької та Луганської областей. У містечку проживають багатодітні сім’ї, сім’ї з дітьми-інвалідами, люди з обмеженими можливостями.

Надання допомоги переселенцям, зокрема, у працевлаштуванні, що проводиться під егідою Міжнародної організації з міграції з січня 2014 у семи областях України, включаючи Харківську. Газета «Час» вже розповідала про приклади освоєння коштів Євросоюзу, виділених в рамках програми «Всебічна стабілізаційна підтримка внутрішньо переміщених осіб і потерпілого населення в Україні», в Чугуївському районі та місті Харкові.

На думку Валентина Смаля, у 2014 році Україна вдруге у своїй новітній історії постала перед проблемою внутрішньо переміщених осіб. Перший досвід масового переміщення населення був пов’язаний з аварією на Чорнобильській АЕС в 1986 році, коли понад 116 тис. чоловік було переселено з радіоактивно забруднених територій.

В сучасній Україні переміщення великих потоків людей з місць їх постійного проживання відбувається внаслідок відомих подій в Криму та окремих районах Донецької і Луганської областей.

При цьому, дані про кількість ВПО, що надходять з різних офіційних джерел, а часом і з одного джерела, істотно відрізняються.

Так, за даними Міністерства Соціальної політики на 6 червня 2016 року, в Україні взято на облік 1785740 ВПО, з них майже 1100 тис. — жінки, 700 тис. — чоловіки.

А за даними Міжвідомчого координаційного штабу (МКШ) з питань соціального забезпечення громадян України, які переміщуються з районів проведення АТО і тимчасово окупованій території, на 7 червня 2016 року було офіційно зареєстровано на 760 тис. переселенців менше, ніж у Міністерстві соціальної політики.

Різні цифри пояснюються відмінністю в методології реєстрації вимушено переміщених осіб МКШ і Мінсоцполітики. МКШ фіксує осіб, які звернулися за допомогою у переселенні та розміщенні. При цьому інформація вводиться до реєстру громадян, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції.

Мінсоцполітики у відповідності з постановою уряду №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 1 жовтня 2014 року враховує осіб, які звернулися з питань виплати належної їм пенсії або соціальної допомоги за новим місцем проживання. В реальності облік Мінсоцполітики охоплює не тільки переселенців, але і тих, хто відмовився від тимчасового розміщення і фактично живе на непідконтрольної центральної влади території, періодично приїжджаючи для отримання пенсії або соціальної допомоги на контрольовані Києвом території.

Згідно з інформацією МКШ, з тимчасово окупованої території і районів проведення АТО до інших регіонів переселено 1026177 людина. У тому числі з Донецької та Луганської областей — 1003824 людини, з АРК і Севастополя — 22353 людини. З них 169756 дітей, 493897 інвалідів та осіб похилого віку. У будь-якому випадку чисельність переселенців значна — більше, ніж чисельність населення багатьох країн світу, в тому числі європейських. Наприклад, населення Чорногорії — 647 тис., Естонії — 1265 тис. Таким чином, Україна за кількістю ВПО займає перше місце в Європі і входить в список країн-світових лідерів за цією сумною статистикою. Так, за даними проекту міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст», на сьогодні найбільше ВПО в Сирії — 6,600 млн., в Колумбії — 6,200, в Іраку — 3,290 млн. Україна знаходиться на восьмому місці в світі (і в Європі) з числом 1,678 млн. ВПО.

За даними Мінсоцполітики, найбільше ВПО зареєстровано у Донецькій, Луганській, Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській та Київській областях. Менше ВПО розселили у Тернопільській, Чернівецькій, Рівненській, Закарпатській, Івано-Франківській та Волинській областях. Вибір значною частиною переселенців регіонів, близьких до місць попереднього проживання, не випадковий. Це свідчить про намір повернутися в покинуті місця проживання.

У той же час чимала кількість ВПО тільки реєструється поза окупованій території Донецької та Луганської областей для отримання соціальних виплат, а потім повертається додому. Іноді за однією адресою реєструються сотні і навіть тисячі переселенців, про що не раз повідомлялося в ЗМІ.

Така нерівномірність у регіональному розподілі ВПО в Україні призводить до надмірної соціальної та адміністративної навантаженні на громади, локальні ринки праці, соціальну інфраструктуру регіонів вселення, підкреслює автор. При цьому він зазначає, що в наведеній в його статті статистиці не враховується число людей, які виїхали з проблемних регіонів України в інші країни на ПМЖ.

Ось ще цікавий момент. За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців, співвідношення частки чоловіків і жінок серед ВПО у світі приблизно рівне. На противагу цьому В Україні спостерігається істотне переважання переселенців-жінок. Згідно з даними Єдиної інформаційної бази даних стосовно внутрішньо переміщених осіб, частка жінок становить у нас приблизно 62%. Переважання жінок пояснюється різними причинами. Це і перебування чоловіків будинку для догляду за житлом або родичами, і небажання реєструватися як ВПО, щоб уникнути можливої мобілізації в ЗСУ.

Примітно, що таке співвідношення в гендерній структурі ВПО формується за рахунок переселенців зі сходу України. Серед вихідців з Криму зберігається паритет між кількістю чоловіків і жінок.

Безробітними з числа переселенців також у переважній більшості є жінки. Якщо серед зареєстрованих безробітних всіх категорій в країні питома вага жінок становила 56,4%, то серед безробітних з числа ВПО — 71,7%.

Серед працездатної частини ВПО значний питома вага молоді. Зокрема, частка молоді у віці до 35 років серед переселенців становить понад 40%. Але таку вікову структуру можна характеризувати як прогресивну. Вона свідчить про значний потенціал трудових ресурсів, оскільки молодь є більш мобільною та креативної їх частиною, має сучасна освіта і здатна до нових видів діяльності.

При цьому внутрішньо переміщені особи працездатного віку мають високий освітній та кваліфікаційний рівень, оскільки більшість з них має вищу освіту.

За даними Держслужби зайнятості, розподіл ВПО з освіти істотно відрізняється від освітнього рівня загальної кількості безробітних в Україні. Так, серед усіх безробітних осіб з вищою освітою — менше 45%, з професійно-технічною — 35%, з середнім — 20%. Серед безробітних ВПО з вищою освітою — понад 70%, з професійно-технічною — 19%, з початковим і середнім — 11%.

Необхідно розробити чіткий механізм та критерії відбору для надання допомоги ВПО залежно від їх матеріального стану та соціального статусу. Введення єдиної системи реєстрації переселенців дозволить визначити обсяг потреб ВПО, спланувати надання соціальних виплат і запобігти можливі зловживання державною та донорської допомоги.

 

 

 

 

Висновок до розділу І

 

Таким чинoм, пiдводячи пiдсумки, мoжна зpoбити спpoбу визначення кoмплекснoгo механiзму пpoцесу сoцiалiзацiї мoлoдi, яка oднoчаснo є йoгo активним суб’єктoм. Механiзм сoцiалiзацiї мoлoдi включає в себе зoвнiшнi фактopи: цiлеспpямoваний ВПОив сoцioкультуpнoгo сеpедoвища, у якoму людина пoстiйнo пеpебуває, вихoвується i фopмується як oсoбистiсть, її нopми, цiннoстi, сoцiальнi oчiкування, стандаpти пoведiнки, якi засвoюються чеpез агентiв сoцiалiзацiї (сукупнiсть сoцiальних iнститутiв, суспiльних opганiзацiй, у pамках яких iндивiд pеалiзує пев певнi сoцiальнi poлi i набуває бажаних сoцiальних статусiв). Дo внутpiшнiх фактopiв неoбхiднo вiднести: сoцiальну активнiсть самoї oсoбистoстi, самoстiйнiсть у вибopi та засвoєннi знань, умiння зiставляти piзнi тoчки зopу, кpитичнo їх oцiнювати, активну участь у пpактичнiй пеpетвopювальнiй дiяльнoстi. Важливим кpитеpiєм вiдмiннoстi зpiлoї oсoбистoстi та oсoбистoстi iнфантильнoї є дифеpенцiйoвана самooцiнка, здатнiсть самoстiйнo пpиймати piшення. Тoбтo мoлoдь буде кеpуватись тiєю системoю цiннiсних opiєнтацiй, яка сфopмувалась у пpoцесi сoцiалiзацiї пiд впливoм пеpетвopень сучаснoгo українського суспільства.

 

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДІ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

 

2.1. Психолого-педагогічна адаптація вимушено переміщеної молоді

 

Успіх будь-якої соціальної роботи визначається моральністю, самореалізацією, активністю, гідністю особистості у відповідальності, типом поведінки у відповідному середовищі.

Саме поведінка, будучи безпосереднім проявом становлення особистості, створює передумови її значущості, способу і стилю життя, визначення перспективи діяльності. Тому одним із пріоритетів освіти в Україні на сучасному етапі є орієнтація педагогічного процесу на позитивно спрямовану поведінку, або на попередження чи проекцію поведінкових відхилень, особливо у підлітків, старшокласників та студентів.

Серед найбільш гострих психолого-педагогічних проблем у сучасному суспільстві є проблеми адаптації молоді тимчасово окупованих територій.

Беручи за основу вікову градацію (16-25 років), можемо виокремити основну чисельність молоді в окремі суспільні спільноти:

— учні старшої школи;

— підлітки;

— студентство;

Причини даної проблеми слід шукати у соціальних умовах життєдіяльності молоді, особливо підлітків та старшокласників, їх вікових особливостях, що, з певних причин знижують адаптивні можливості, насамперед, у мотиваційній сфері, ціннісних орієнтаціях, особливостях емоційно-вольової та інтелектуальної сфери.

Вікові особливості неповнолітніх ускладнюють оцінку індивідом ситуації, не дають йому можливість прийняти адекватне рішення, свідомо управляти своєю поведінкою, оцінити наслідки своєї поведінки, протистояти негативному впливу інших осіб. Породжують складні життєві ситуації у старшокласників сімейні стосунки, приклад батьків, що впливають на формування особистості, роблять її вразливою, дезадаптованою, змушують шукати захисту та любові у чужих людей.

Ще однією причиною є недостатність ефективної педагогічної роботи щодо профілактики серед молоді формування психологічних проблем поязаних із адаптацією до умов життя.

Значну частину вимушено переміщених осіб складають діти та підлітки. Підлітковий вік є важким періодом в житті дитини, яка перестає бути дитиною, але й ще не в повній мірі стає дорослою людиною, здатною приймати такі серйозні рішення, як наприклад, народження дитини. До того ж, вагітні дівчатка підлітки, які фізіологічно і психологічно ще не готові до такого складного процесу, як виношування, народження і виховання дитини, не можуть повною мірою усвідомити всю серйозність даної ситуації.

Пімдліток — юнак або дівчина в перехідному від дитинства до юності віці. Сучасна наука визначає підлітковий вік в залежності від країни (регіону проживання) і культурно-національних особливостей, а також статі (від 12-14 до 15-17 років). Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах[5].

У зв’язку з цим надзвичайно актуальною стає проблема адаптації дітей та підлітків з сімей переселенців в системі освіти, оскільки саме система освіти є ключовим інститутом соціокультурної адаптації та зниження ризиків соціальної безпеки регіону в цілому. Тому особливу увагу в процесі адаптації вимушено переміщених осіб має приділятися дітям.

На сьогоднішній день у вітчизняній і зарубіжній педагогіці і психології існують ефективні практичні розробки в області соціально-психологічної та психолого-педагогічної адаптації дітей, підлітків та молоді з сімей переселенців (Лебедєва Н. М., Макарчук A. B., Солдатова Р. У., Стефаненко Т. Р., Хухлаев O. E., Шайгерова Л. А., Шарова O. A., Щепіна А. В., Джакоба А., Менчан Ст., Морсе С., Хаммер П., Бенкс Д., Эсингер Р., Хайнрикс Р., Тамм X., Пачель Д.). Однак як зарубіжні, так і вітчизняні автори недостатньо уваги приділяють освітньому середовищу як одному з найважливіших чинників успішної соціокультурної адаптації переселенців.

Школа ставить перед учнями складні умови входження в нове соціальне середовище. Соціальне середовище постійно змінюється, посилюючи свої вимоги. Так і освітній простір школи впливає на формування особистості, вимагаючи розвитку навичок комунікації учнів у взаємодії з новими соціальними сферами. Школа — є точкою взаємодії різних субкультур (різнопрофільних, разносоціальних, різновікових).

Останнім часом все частіше школа стає багатонаціональною, що включає в себе освітні класи, що складаються з учнів, котрі належать до різних культур, зі своїми цінностями, культурними традиціями, поглядом на світ. У кожного свої способи спілкування, своя мова, своя організація суспільства і система контролю. Учні змушені активно залучатися до ситуації міжкультурного спілкування. Останнім часом до вирішення проблеми навчання та виховання дітей з вимушено переміщених сімей активно підключаються не тільки педагоги і соціологи, але і психологи. З психолого-педагогічної точки зору, адаптація та інтерграція дітей переселенців вимагає необхідність врахування в навчальному процесі індивідуальних особливостей учнів, пов’язаних із культурною, соціальною, етнічною приналежністю, організацію спеціалізованого супроводу, формування толерантної свідомості. Педагоги та шкільні психологи, адміністрація шкіл, працівники департаментів освіти повинні шукати оптимальні шляхи для взаємної адаптації, з одного боку, приймаючого населення, з іншого — дітей, підлітків та молоді із вимушено переміщених сімей з метою створення сприятливого освітнього середовища для тих та інших. У відповідності з цим в завдання навчального закладу входить надання психолого-педагогічної допомоги і підтримки дітям переселенців. Неуспіх і невдачі адаптації в нових соціально-психологічних умовах дітей з сімей ВПО призводять до проблем соціалізації особистості дітей і підлітків у полікультурному освітньому просторі внаслідок впливу на розвиток особистості підлітка несприятливих умов соціалізації, через вимушені зміни постійного місця проживання, зміни освітнього простору. Що може призвести до виникнення дезадаптивної поведінки підлітка, що приводить до прояву асоціальних вчинків, аж до кримінальних. У зв’язку з цим поява вимушених переселенців підвищує рівень соціальної напруженості в суспільстві, серед населення виникають ксенофобні установки, страх конкуренції. Що подвійно ускладнює процес соціалізації дітей в соціокультурній адаптації (11). Шкільна дезадаптація — це соціально-психологічне і педагогічне явище неуспішності дитини в освітньому середовищі (навчання, референтна шкільна група, спілкування з вчителями і т. д.), пов’язане з нерозв’язним для дитини конфліктом між вимогами освітнього середовища та його психологічними можливостями і здібностями, що відповідають його віковим сензитивному періоду, рівнем психічного розвитку. При шкільній дезаптації дитина не може знайти своє місце в шкільному середовищі та бути прийнятим таким, який він є. Підліток з родини переселенців в більшій мірі, ніж його однолітки, які живуть у негативній культурі, схильний до ризику дезадаптації. Якщо дитина володіє такими якостями, як висока самооцінка, екстравертність, інтерес до людей, схильність до співпраці, самоконтроль, сміливість і наполегливість, то йому легше адаптуватися в новому середовищі. Саме тому шкільного педагога-психолога видається важливим дослідження процесу адаптації дітей з сімей переселенців.

Студентська молодь — це суспільна диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей.

Студентство як і молодь вцілому тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб’єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та інноваційної діяльності. Аналізуючи дані всеукраїнських опитувань, нами було зроблено такі висновки, щодо основних проблем, з якими стикаються студенти-переселенці. До групи виявлених академічних проблем слід віднести:

— проблему зарахування тимчасово переміщених осіб на вільні бюджетні місця. Виявлена у ряді вищих навчальних закладів та є найбільш поширеною серед студентів-переселенців, які навчаються у медичних ВНЗ. Студентам медичних спеціальностей не рідко доводилось звертатись до 3-х різних навчальних закладів через відмову бути прийнятими вільними слухачами чи зарахованими на вільні бюджетні місця;

— визначення академічної різниці студентів-переселенців. У ряді вищих навчальних закладів зазначена проблема створена штучно через формалізований підхід адміністрацій ВНЗ. Виявлено випадки, коли при однаковій назві предмету, але розбіжностях у декілька аудиторних годин предмет записувався як такий, що підлягає вивченню та перескладанню;

— необхідність ліквідації академічної різниці, яка в окремих випадках становила до 38 предметів одночасно із навчанням. Проблема особливо актуальна для студентів, які завершують навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем та готуються до державних іспитів. Студенти скаржаться на неможливість за невеликий проміжок часу опанувати доволі великий об’єм нових знань;

перезарахування раніше складених предметів. У зв’язку із відсутністю завірених копій залікових книжок, оригіналів особових справ тощо, вищі навчальні заклади часто відмовляють студентам у перезарахуванні раніше складених предметів, що спричинює збільшення академічної заборгованості;

— неможливість отримання оригіналів документів із попереднього місця навчання [17]. Також нами було встановлено, що студенти-переселенці гостро відчувають ряд соціально-економічних проблем, зокрема: — відсутність достатньої кількості місць у студентських гуртожитках;

— невидача студентських квитків встановленого зразка, що унеможливлює використання права на пільговий проїзд у залізничному і міському транспорті. Проблема є особливо актуальною для мешканців м. Харкова, адже без студентських квитків студенти-переселенці не можуть отримати знижку на проїзд у метро;

— невиплата поточних стипендій до ліквідації академрізниці;

— відсутність стипендій за період, коли студенти перебували у статусі вільних слухачів. Вищі навчальні заклади, як правило, відмовляють у виплаті заборгованості зі стипендії, вимагаючи від студентів засвідчених копій наказів про призначення стипендій із попереднього місця навчання чи бухгалтерських довідок, що стипендію нараховано, однак не виплачено;

— матеріальні складнощі, труднощі у тимчасовому працевлаштуванні. Студенти-переселенці намагаються шукати роботу, шукаючи можливість вижити при зростанні цін на продукти харчування та комунальні послуги. Ряд студентів-переселенців відчуває брак їжі; До низки цих проблем додаються безумовно й психологічні та педагогічні, адже зміна середовища життя накладає свій відбиток на внутрішній стан людини, особливо молоді. Так, найважчим моментом у адаптації внутрішньо переміщеної особи залишається саме психологічний аспект. Адже кожна людина по-різному реагує та бореться з проблемами та перешкодами. Тому особливу роль в таких ситуаціях відіграє нове оточення та атмосфера у новому колективі як студентському, так і педагогічному. Саме психологічні проблеми виступають головним стресором для будь- якого студента-переселенця, а системи допомоги та підтримки в наші країні на даний момент немає. Тому найбільш доцільним та зручним шляхом вирішення цієї проблеми буде використання досвіду іноземних країн, адаптуючи його до наших культурних та соціальних особливостей [4].

Сучасні соціальні, психологічні і педагогічні служби повинні враховувати основні тенденції у розвитку суспільства. У міграційному потоці в РФ діти і підлітки складають більше чверті усіх прибулих переселенців. Міграційні процеси призводять до виникнення цілого комплексу «дитячих» проблем, які характеризуються певною специфікою і які потребують свого детального та невідкладного вирішення. Найважливішими серед них є:

-психологічні стреси, пов’язані з вимушеною зміною місця проживання (підлітки, в силу своєї залежності від дорослих, завжди є вимушеними мігрантами) і порушенням структури звичних культурно-комунікативних, родинно-сімейних, природнотерриториальных та інших зв’язків;

— криза ідентичності, неузгодженість у системі цінностей і соціальних норм;

— загальна незадоволеність різними сторонами життєдіяльності і самим собою;

— адаптація прибувають дітей і підлітків до вимог російської системи середньої, середньої спеціальної або вищої освіти, відсутність необхідних умов та якості освіти;

-труднощі входження в нову для дитини середовище спілкування, і як наслідок нерідко виникають стану відчуженості та самотності, тривожності і психічної напруженості, агресивності і підвищеної конфліктності та ін. (Гриценко Ст. Ст., Шустова Н.Е. 2004).

Перспективним з точки зору практичного вирішення завдання повноцінної соціалізації та адаптації підлітків в процесі шкільного навчання представляється психосоціальний підхід Е. Еріксона. Епігенетична схема особистісного розвитку Е. Еріксона максимально психологічна. Тобто вона дозволяє оцінити, як розвивається конкретна особистість в конкретних умовах (будь то освітнє середовище або більш широкий соціальний контекст). Дуже важливо при цьому, що значимі особистісні ідентифікації (в тому числі і етнокультурного характеру) враховуються, але аж ніяк не абсолютизуються. Крім того, в рамках психосоціального підходу, особливості індивідуального та социогенетического розвитку розглядаються в нерозривному взаємозв’язку. Тим самим забезпечується реальна можливість розробляти і реалізовувати інтегровані психопрофілактичні, розвиваючі, навчальні програми, в рівній мірі, що враховують об’єктивні потреби що розвивається особистості (з врахуванням індивідуальних особливостей, а також характерних особливостей, притаманних тим чи іншим етнічним та соціальним групам) і вимоги суспільства, що пред’являються до підростаючому поколінню.

Психолого-педагогічні програми, складові зміст психолого-педагогічного супроводу процесу адаптації, повинні бути націлені на формування позитивної ідентичності та толерантності, як психологічної стійкості та цивілізаційної норми з урахуванням культурних, індивідуальних особливостей, а також специфічних особливостей і проблем підлітка.

Комплексна програма психолого-педагогічного супроводу процесу соціально-психологічної адаптації підлітків з сімей переселенців до нової соціокультурної середовищі — це діяльність з надання сприяння дітям переселенців в самореалізації і розвитку особистісного потенціалу, вироблення стратегій поведінки. Це дозволить підліткам-мігрантам адекватно взаємодіяти з представниками приймаючої культури і ефективно адаптуватися в новому соціумі. Для того щоб ця програма мала необхідним адаптаційно-розвиваючим потенціалом, вона повинна бути відповідним чином організована і психолого-педагогічно інструментована, забезпечена загальними психолого-педагогічними і спеціальними методами, прийомами і засобами.

Програма психолого-педагогічного супроводу процесу соціально-психологічної адаптації підлітків-переселенців, крім безпосередньої роботи з підлітками, повинна містити такі блоки, як: робота з психолого-педагогічним колективом; робота з сім’ями переселенців; робота з приймаючим населенням, а також консультування та надання допомоги щодо створення Центрів невідкладної допомоги, що створюються на регіональному і муніципальному рівнях, вирішальні завдання психокорекційної діяльності, патронажу, консультування, безперервного функціонування «Телефону довіри» та кабінету анонімного прийому; Центру сімейного виховання (робота з неблагополучними сім’ями переселенців), створення класів компенсуючого навчання і психолого-педагогічної підтримки в освітніх закладах, соціально-педагогічних загонів і змін в літніх оздоровчих таборах.

Концептуальними положеннями також є: взаємозалежність процесів адаптації та соціалізації — соціальна адаптація відноситься до одного з основних соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості, будучи показником її зрілості (з вершиною в соціальній компетентності особистості) (Р. М. Андрєєва, Н.Д. Никандров, Б. Д. Паригін, Д. І. Фельдштейн та ін); положення, суть якого полягає у визначенні процесу соціально-психологічної адаптації як активно-розвивального, а не тільки як активно-пристосувального процесу (А. А. Реан, Я. К. Коломинский). Для сучасної психології характерно визнання однієї з основних функцій соціально-психологічної адаптації — збереження психічного здоров’я. Психологія здоров’я » у своєму розвитку спирається на холістичний підхід у науці про людину, чим підкреслюється важливість гармонійного розвитку всіх складових людини для досягнення повного благополуччя. Реалізація такого підходу може, у відповідності з уявленнями К. Роджерса, йти через розкриття «Потенціалу Людини»

Доведено, що поєднання соціально-психологічних тренінгових програми психолого-педагогічного супроводу процесу соціально-психологічної адаптації підлітків-переселенців до умов нової соціокультурної середовища і загальних психолого-педагогічних, спеціальних методів, прийомів, засобів є найбільш дієвим інструментом підвищення ефективності соціально-психологічної адаптації підлітків-переселенців до нової соціокультурної середовищі і технологією профілактики ксенофобії, мигрантофобии і екстремістської поведінки, профілактикою дезаптации.

 

2.2. Міжнародний досвід психолого-педагогічної адаптації вимушено переміщених осіб

 

Найбільш доцільним буде ознайомлення та застосування досвіду адаптації внутрішньо переміщених осіб до університетського середовища саме тих країн, які є найближчими для нас за культурою та історією.

Одна з таких країн Грузія. Після анексії Криму Росією і початку воєнних дій на Донбасі в Україні кількість переселенців постійно зростає. І в кожної такої людини — свої проблеми. Як правильно зареєструватися? Що робити людині, яка втратила всі документи і не має можливості підтвердити свою особу? Як отримати пенсію? Як і де знайти нове житло? Роботу?

Українська влада на ходу намагається знайти вирішення цих та інших фінансових, правових, соціальних труднощів, з якими щодня стикаються люди. Але якщо для України проблема внутрішньо переміщених осіб нова, то в Грузії вона — давня. Країна за останні чверть століття пережила вже кілька масштабних хвиль переселенців. У 90-ті люди бігли з Абхазії і Південної Осетії, коли грузинський уряд намагався відновити контроль над цими регіонами. У 1998-му — з Абхазії, коли йшли бої в Гальському районі. У 2008-му переселенці з’явилися в результаті російсько- грузинської війни. На сьогоднішній день, за даними Міністерства у справах біженців і розселення, в країні налічується близько 271 тис. внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Це — 6% населення Грузії, де проживають 4500000 чол. За ці два десятиліття в Тбілісі було розроблено декілька державних стратегій і планів, за допомогою яких влада намагалася вирішити проблему ВПО. Були створені різні відомства, сприяючі ВПО в їх облаштуванні. Приймалися закони, що дають біжен   цям певні права. Наприклад, закон про ВПО захищає їх від виселення і передбачає фінансову допомогу: 45 ларі (близько 26 дол.) щомісяця отримують всі ВПО, чий дохід нижче 1250 ларі на місяць.

У Грузії ВПО займаються Міністерство у справах біженців і розселення, яке координує всі програми, і Міністерство охорони здоров’я і соціального забезпечення, що забезпечує виплату фінансової допомоги. Але проблемою Міністерства у справах біженців і розселення є постійне недофінансування. Виходом із ситуації стало створення цим відомством координуючого комітету, 13 який об’єднав всіх провідних донорів. Грузини кажуть, що для держави вкрай важливо відразу ж використовувати термін «вимушено переміщені особи» для позначення переселенців. Це означає, що люди покинули свої будинки в результаті внутрішнього конфлікту і знаходяться на території власної країни. «Ще один важливий момент — правильна і своєчасна реєстрація», — зазначила експерт грузинської громадської організації «Згода» Юлія Харашвілі під час конференції «Грузинський досвід для України: проблеми переміщених осіб і податкова реформа», організованої Інститутом світової політики і «Кавказьким домом».

Грузинські експерти звертають увагу і на те, що при розселенні необхідно враховувати специфіку ВПО — міські це жителі чи селяни, наявність інфраструктури в місцях проживання, безпека. Виходячи з власного досвіду, вони також звертають увагу на те, що досить важливо не виділяти з числа біженців якісь окремі групи, оскільки це створює проблеми всередині громади ВПО. І, звичайно ж, необхідно відразу ж почати психологічну реабілітацію людей, насамперед, жінок і дітей. За словами Ю.Харашвілі, ще в 90-е в Тбілісі думали, що переселенці — це тимчасова проблема. Плануючи швидке повернення ВПО в свої будинки, грузинська влада проводили і відповідну політику. При цьому, відзначає експерт, проблема повернення використовувалася і як важіль політичного тиску на міжнародне співтовариство, і як спосіб отримання максимальної економічної допомоги. Реальність виявилася значно гіршою, ніж це здавалося на початку 90-х. Вже в кінці 2008р. уряд, експерти і самі переселенці стали розуміти — швидкого повернення не буде. А значить, владі слід змінити політику. У тому числі і за рішенням «квартирного питання». У різні роки грузинська влада використовували різні варіанти розселення переміщених осіб.

Аналізуючи помилки, допущені Тбілісі за ці два десятиліття, грузини кажуть: для переселенців відразу ж треба було створювати нормальні умови життя. Це, з одного боку, заощадило б кошти держави. З іншого — дозволило б завчасно почати процес інтеграції ВПО на новому місці проживання. Але на початковому етапі існувало побоювання, що закріплення житла за ВПО у власність зменшить їх мотивацію до повернення. 14 Багато хто з біженців досі живуть в «колективних центрах проживання» — готелях і санаторіях — виділених ще в 90-ті для ВПО як тимчасові притулки. Значна частина будівель прийшла в повну непридатність, і для їх відновлення потрібен серйозний ремонт. Прийшовши ж до рішення про необхідність надання постійного житла переселенцям, влада заговорила і про поліпшення умов проживання. Сьогодні в Тбілісі проводять політику «стійкого розселення», яка повинна зняти проблему житла для ВПО в довгостроковій перспективі. Вона припускає, зокрема, не тільки будівництво нових будинків або надання фінансової допомоги для їх придбання, але також приватизацію того тимчасового житла, де зараз проживають сім’ї переселенців. Вирішувати цю проблему в Тбілісі збираються також і за рахунок порожніх або недобудованих будинків, які можуть бути переобладнані, добудовані, відремонтовані і передані ВПО у власність. Але, за інформацією Ю.Харашвілі, при реалізації політики «стійкого розселення» виявилися серйозні проблеми. Наприклад, критерії, створені для визначення найбільш нужденних, не дають можливості чіткої диференціації. А більшість існуючих колективних центрів потребують ремонту і значної переробки для відповідності стандартам, тому перед їх приватизацією необхідний ремонт. А для ремонту однієї квартири потрібно 9-10 тис. дол. Нестача коштів є однією з найбільш серйозних проблем. Для країни, бюджет якої складає близько 5,5 млрд дол., наявність такої кількості біженців вимагає великих фінансових витрат. У Грузії вирішили звернутися за допомогою до міжнародних донорів. Такими стали, серед інших, ЄС, USAID, Світовий банк, Турецьке агентство розвитку. Виділені донорами кошти йшли, в тому числі, і на будівництво котеджів, в яких живуть ВПО. В результаті, уряд Грузії допоміг вирішити проблему сталого розселення для 29,7 тис. сімей. Але житлові проблеми залишаються ще у понад 50 тис. сімей. Як зазначає Ю.Харашвілі, «необхідна велика і постійна робота з донорами. Грошей весь час не вистачає. Донори самі швидко втомлюються».

Озираючись на пройдене, сьогодні грузинські експерти вважають, що, хоча житло і є невідкладним завданням, але не треба забувати і про інше — самодостатність внутрішньо переміщених осіб. 15 На думку Ю. Харашвілі, чим раніше почати вирішувати комплекс проблем пов’язаних зі становищем переселенців, тим дешевше для країни це вийде. «У середовищі наших переселенців дуже високий відсоток захворюваності, це наслідки психологічної травми. Наслідки війни через 10-15 років продовжують вбивати людей. Це і онкологія, і серцево-судинні захворювання, і виразка шлунку. Ви повинні зайнятися психологічною допомогою, тому, що потім ви будете лікувати психосоматику і неврози. А це вийде набагато дорожче » [22]. Це загальні проблеми, але вони стосуються і безпосередньо і студентів- переселенців. Так, уряд Грузії поступово створював загальний реєстр переселенців, який полегшував встановлення особи та відновлення тих чи інших документів. Це явище полегшувало роботу адміністрації ВНЗ по зарахуванню та «погашенню» академічної різниці. В більшості випадків академічна різниця зводилася до мінімуму, що значно полегшувало складне становище студента переселенця. Зі збільшенням кількості ВПО зростав і досвід влади у вирішенні питань, які стосуються студентів-переселенців. Так, ВНЗ зобов’язувалися надати житло такому студенту та за можливості виплачувати стипендію. Стосовно ж соціально-психологічної адаптації велася постійна робота із залученням як власних, так і іноземних фахівців та технологій. Надзвичайно важливу роль зіграло саме психологічне спрямування викладацького складу та адміністрації ВНЗ у роботі зі студентами- переселенцями. До роботи максимально залучалися психологи, реабілітологи та соціальні служби, які приділяли увагу саме проблемам цієї групи населення. Особливої ефективності набули лекції, тренінги по team-building (командо утворенню), семінари та нестандарті творчі заходи, такі як: інтеграційні ігри, вечірки, гуртки за захопленнями, масові культурні заходи та зустрічі в неофіційні атмосфері. Для полегшення адаптації студентів-переселенців до університетського середовища безпосередньо застосовувався як педагогічний склад, так і студентський актив. Наша держава лише почала рух у цьому 16 напрямку, проте є речі, які завжди були притаманні нашій нації: емпатія, відкритість та небайдужість – головні чинники, на яких базується організація роботи будь-якого психологічного центру чи соціальної служби. До кожного такого студента потрібно знаходити особливий підхід у роботі та спілкуванні, а головне враховувати ті труднощі, з якими стикається ВПО під час адаптації до університетського середовища. До розробки програм та їх механізмів реалізації мають долучатися всі органи місцевих, обласних та загальнодержавних органів, починаючи від Міністерства освіти аж до Міністерства закордонних справ. Рівень підтримки та забезпечення своїх громадян у складних ситуаціях, таких я внутрішнє переміщення – справа честі всієї влади та кожного громадянина свідомої демократичної та психологічно здорової держави.

Психолого-соціальна адаптація переселенців є дуже складним і багатоплановим процесом. Значні мовні та соціокультурні відмінності між мігрантами та місцевим населенням загострюють і без того складну інтеграцію в нове суспільство. Лише облік даних кроскультурних особливостей різних груп переселенців дозволить полегшити і прискорити процес інтеграції та адаптації до умов іншої країни. Проблеми адаптації й інтеграції переселенців також дуже актуальні і для України. У зв’язку з цим дуже корисним може виявитися досвід країн Західної Європи, зокрема Німеччини.

Як показують численні дослідження, міграція супроводжується руйнуванням звичного соціального оточення і стресом, що створює сприятливий грунт для виникнення різних психічних розладів і захворювань (Givens, 2007). Мова йде про взаємозв’язок між міграцією і виникненням відхиляються соціальних і особистісних структур (Lambert / McKevitt , 2002).

У зв’язку з цим хотілося б відзначити значення проблеми міжкультурної адаптації, при успішному проходженні якої мігрант пристосовується до нової соціальної і культурної середовищі. Складовими частинами міжкультурної адаптації є психологічна і соціальна адаптація. Якщо психологічна адаптація пов’язана з відчуттям благополуччя або задоволеності, то соціальна – з досягненням відповідності з новим соціокультурним оточенням (Günter, 1999).

Адаптація в нову культуру, яка супроводжується втратою батьківщини та соціальних зв’язків, є типовим стрессофактором (Grinberg L. / Grinberg R. / Ribas, 2010). До факторів, що підсилює негативний ВПОив міграції на психіку людини, відносяться поряд зі зміною клімату, соціального оточення також культурний шок і недостатнє знання іноземної мови.

Проведене опитування російськомовних переселенців в Німеччині (в опитуванні брали участь 300 осіб у віці від 18 до 65) показав, що до найбільш частих проблем після переїзду до Німеччини були:

Недостатнє або повне незнання іноземної мови (65%).

Неможливість знайти підходящу роботу (60%).

Недоброзичливе ставлення з боку місцевого населення та офіційних установ (56%).

Економічні труднощі (40%).

Проблеми зі здоров’ям (45%).

Проблеми в сім’ї (20%).

Як показує опитування, проблема знання мови є дуже актуальною для переселенців. Від знання мови залежить соціальна, економічна і, в кінцевому рахунку, психологічна (відчуття суб’єктивного благополуччя, задоволеність своїм життям) адаптація та інтеграція мігранта.

Проведені дослідження, основною метою яких є експериментально-теоретичне вивчення індивідуально-психологічних особливостей оволодіння іноземною мовою в умовах перебування в країні мови, що вивчається. Важливою метою дослідження є виявлення характеристик когнітивних стильових особливостей різних груп оволодіння іноземною мовою і вивчення психологічних і психофізіологічних особливостей комунікативної діяльності. Крім того, до пріоритетних завдань дослідження відноситься розробка і застосування методик, що враховують індивідуально-типові особливості учнів, зумовлені межполушарной асиметрією мозку, та активізуючі домінуючий тип оволодіння іноземною мовою. Мова йде про виділених М.К.Кабардовым типах оволодіння – комунікативно-мовленнєвому, когнітивно-лінгвістичному і змішаному (Кабардов, 2013). Дослідження проводилося на скомбінувати вибірці молодих випробовуваних загальною кількістю 100 чоловік у віці 18-26 років і здійснювалося на базі курсів німецької мови для російськомовних учнів в Німеччині. Переважаючий метод навчання – традиційний з елементами комунікативної методики. В результаті проведеного дослідження нам вдалося виявити:

1.) Особливості зорової, моторної та слухової асиметрії учнів.

2.) Особливості засвоєння учнями і типи оволодіння:

а) рівень досягнень учнів по ряду характеристик володіння;

б) особливості пам’яті та показники вербального і невербального інтелекту учнів з різними типами оволодіння;

в) особливості комунікативної поведінки учнів і сприйняття ними іншомовної мови на слух;

г) особливості особистості учнів.

Як показали дослідження і раніше проведені дослідження, існують досить стійкі індивідуально-типові особливості, що проявляються при навчанні . Ці особливості мають тенденцію збереження від віку до віку: їх наявність виявляється вже в молодшому шкільному віці, зберігаючись у підлітковому, юнацькому і старшому віках (Кабардов, 2013; Смирнова-Бауер, 2007). Важливою особливістю проведеного нами дослідження є наявність природного мовного середовища, в якому перебувають учні. З одного боку, ця умова повинна надавати позитивний вплив на швидкість і ефективність засвоєння. Мова йде про безпосередній можливості застосовувати отримані знання в житті і вдосконалювати їх. З іншого боку, наявність мовного середовища є деяким стрес-фактором для учнів, які, за їх визнанням (55%) відчувають тиск з боку викладачів і суспільства, що покладають на них певні очікування. Як показують численні тестування рівня засвоєння отриманих знань, наявність мовного середовища не робить істотного впливу на успішність оволодіння. При дослідженні успішності оволодіння які навчаються в країні мови, що вивчається, була виявлена диференціація не за ознакою наявність або відсутність мовного середовища, а за наявності-відсутності здібностей і відповідної методики викладання, що враховує індивідуально-типові особливості в оволодінні.

 

2.3 Соціокультурна адаптація внутрішньо переміщених осіб як складова психолого-педагогічної адаптаці

 

З початку 2016 року Центр міжнародного грантрайтінга започатковує проект “Соціокультурна адаптація внутрішньо переміщених осіб”. Він зумовлений появою значної кількості нових мешканців на Дніпропетровщині. За даними Державної служби з надзвичайних ситуацій станом на 06.10.2015 року в Дніпропетровській області налічується 84.721 осіб із числа внутрішньо переміщених осіб, з яких 15.916 – діти. Ці люди шукають притулку в нашій області, сподіваючись знайти на новому місці гідну роботу, реалізувати свої професійні навички та творчі здібності і тим самим повернути активний соціальний статус, втрачений у зв’язку з війною і окупацією їх рідних місць.

Найбільш вразливими в даній ситуації стали діти та підлітки, у яких світогляд та ціннісні орієнтації тільки-но формуються. Багатьом дітям переселенців складно швидко адаптуватися на новому місці через посттравматичні стресові розлади та культурну дистанцію. Окремі явища стигматизації та дискримінації внутрішньо переміщених осіб у суспільстві призводять до підвищення рівня девіантної поведінки у підлітковому середовищі.

Негативним фактором впливу в даній ситуації виступає напруження, яке виникає між корінними жителями краю та новими мешканцями. Сформувався стереотип, що внутрішньо переміщені особи створюють конкуренцію на ринку праці та найму житла, люди не розуміють той значний потенціал, який можна використати шляхом розкриття здібностей вимушено переміщених осіб.

Необхідність формування нового світогляду та ціннісних орієнтацій переселенців з тимчасово окупованих територій та місцевих жителів, потреба у прийнятті ситуації, що склалася та максимальній соціокультурній інтеграції спонукала появу даного проекту.

Проект передбачає активне залучення цільової аудиторії до вивчення соціокультурних умов життя регіону, до його цінностей, історичної та духовної спадщини.

Мета проекту – інтегрувати внутрішньо переміщених осіб у культурне середовище краю.

Завдання проекту:

Об’єднати зусилля державних і недержавних організацій, які працюють у сфері культури, освіти та допомоги вимушено переміщеним особам для повноцінної інтеграції внутрішньо переміщених осіб у соціокультурний простір краю.

Розробити систему соціокультурної адаптації дітей та молоді із числа внутрішньо переміщених осіб шляхом культурних і просвітницьких заходів в Дніпропетровській області, спрямовану на формування української ідентичності дітей внутрішньо переміщених осіб за допомогою просвітницьких програм в галузі етнографії, народознавства, історії та культурології. Провести низку екскурсій туристичними маршрутами Дніпропетровської області для вивчення історичної, культурної та духовної спадщини для дітей та молоді із числа внутрішньо переміщених осіб.

Організувати інформаційну кампанію, спрямовану на подолання соціальних бар’єрів між місцевим населенням та внутрішньо переміщеними особами, створивши соціальну рекламу, спрямовану на подолання протистояння місцевого населення та нових жителів краю (5 роликів по 3 хв).

На базі існуючих закладів створити культурно-освітні клуби, діяльність яких буде спрямована на виховання патріотизму, любові до Батьківщини та поваги до ближніх, роботу з сім’ями як переселенців, так і місцевих жителів.

Цільова аудиторія:

   діти та підлітки переселенців із Донецької, Луганської областей та АР Крим,

   вимушено переміщені особи, яким бракує знань про культурні особливості Дніпропетровщини та які почуваються тут чужими;

   мешканці Дніпропетровської області, що безпосередньо спілкуються з вимушено переміщеними особами та потребують розуміння і прийняття ситуації, що склалася.

Інноваційність проекту.

Окремі заходи, які будуть проводитись у рамках проекту вже успішно реалізуються культурними та освітніми установами.

Відмінністю даного проекту є об’єднання зусиль всіх профільних організацій під єдиним брендом для просування єдиної думки – «месседжу» проекту («Ви не гості, ви тут вдома»). Інформаційна кампанія, яка буде супроводжувати проект та вироблення єдиного бренду дозволять більш якісно плинути на свідомість жителів краю для створення позитивної атмосфери взаємного сприйняття та охопити більш широку аудиторію.

Єдиний координаційний центр дозволить уникнути дублювання схожих проектів на одній території та організувати роботу закладів культури таким чином, щоб населення певної місцевості отримало найбільш повний спектр культурно-просвітницьких послуг. Таким чином, головний месседж проекту буде транслюватись з різних сторін, що в кінцевому підсумку призведе до якісних змін у свідомості людей.

Деякі з наших співвітчизників, змушених покинути свої будинки на Донбасі чи в Криму з-за війни, відсунули думки про своє хобі на другий план. Однак не тільки вимушено переміщених осіб сьогодні вимагають створити розширений заробітку − досить невтішні дані Держстату України свідчать про те, що не тільки заробіток, але й основну роботу громадянам знайти не так вже й просто. Щорічно темпи промислового виробництва падають: на 13% в 2015 році порівняно з 2014-му, на 10% в 2014 порівняно з 2013 роком. Мінсоцполітики сьогодні повідомляє, що на 1 робоче місце претендують 19 осіб, а найменш затребувані працівники середньої кваліфікації. При цьому в Україні величезна кількість талановитих людей, які можуть заробляти собі на життя і розвиватися, виготовляючи самобутні речі самостійно. Хендмейд по-українськи сьогодні повноцінно конкурує не тільки з вітчизняними, а й з масовими імпортними товарами. Це якісно, красиво, оригінально, доступно, тому і затребуване. Більше того, українці полюбили купувати українське. Саме тому і виникла ідея створення творчої інтернет-платформи Crafta.ua ось творців найбільшого маркетплейса України Prom.ua і засновників онлайн-замовлення послуг сервісу Kabanchik.ua, презентація якої вже відбулася у столиці. Про запуск платформи розповів директор з маркетингу Олексій Філановський: − З одного боку, платформа орієнтована на майстрів, охочих легко і швидко продати речі, зроблені своїми руками. З іншого − на покупців, які хочуть придбати унікальні товари безпосередньо у майстрів з усієї України за найкращими цінами, − розповів він. − Це повноцінний ринок, у рамках якого відбуваються мільйони угод, в той же час він не структурований, хаотичний. Наше завдання − зробити інструмент, сформувати правила гри, які зроблять цей ринок повністю прозорим. Як зазначив керівник Crafta Олександр Юр’єв, хендмейд в Україні давно вийшов за рамки дрібниць: − Тому йому потрібна повноцінна платформа, де майстри зможуть просувати свій бренд, а покупці − знаходить унікальні авторські речі. Ми допомагаємо майстрам подолати прірву, що відокремлює їх від покупця. На момент презентації на Crafta більше 3000 майстрів виставили на продаж понад 6000 виробів в 22 категоріях. За прогнозами засновників, до кінця року на платформі близько 20 тис. майстрів будуть продавати більше 100 тис. унікальних виробів. Найбільшим попитом традиційно користуються товари щоденного вжитку: одяг, елементи інтер’єру, прикраси, дитяча продукція, канцелярія, шкіряні вироби, посуд. В цілому, Crafta розширює межі розуміння хендмейд і популяризує виробництво ручної роботи.

 

Висновок до розділу ІІ

 

Отже, найважливішою умовою ефективності адаптаційного процесу вимушено переміщених осіб є максимальне задоволення актуальних потреб, серед яких найбільше значення набувають такі потреби: в почутті спільності, спілкуванні, хороших взаєминах, приналежності до певної групи, отриманні знань, самореалізації, можливості бути самим собою, соціально-психологічної захищеності, впевненості у майбутньому, матеріальне благополуччя, сприятливих умов проживання.

Тому вивчення процесу соціально-психологічної адаптації даної категорії, а саме підлітків-переселенців — майбутнього нашої країни, є надзвичайно актуальним. Для цього необхідно розробити і використовувати нову концепцію соціально-психологічної діяльності з адаптації підлітків-переселенців, науково-практичних основ психолого-педагогічного супроводу цього процесу. Дана концепція повинна базуватися на новому, інтеркультурному підході, на ідеях интеркультурной педагогіки, який повинен стати інтегративним і цілісним підходом у психологічній і педагогічній роботі. В основі этотого підходу лежить ідея цілеспрямованого обліку етнокультурних особливостей підлітків-переселенців в програмах шкільної освіти.

 

РОЗДІЛ ІІІ. Дослідницька робота з аналізу питань адаптації ВПО

 

У 2015 році центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було проведено соціальне опитування. Соціальне опитування здійснювалось серед молоді із числа вимушено переміщених осіб з тимчасово окупованих територій та зони проведення антитерористичної операції на сході України які користувались послугами центрів соціальних служб та перебували на території Тернопільської області.

Загальна кількість осіб яким було проведено соціальне опитування 19, з них 11 дівчат і 8 хлопців віком від 16 -22 років.

Основним завданням соціального опитування було вивчення психолого — педагогічних собливостей адаптації молоді із числа вимушено переміщених осіб з тимчасово окупованих територій та зони проведення антитерористичної операції на сході України.

 

Анкета

 

Питання:

Варіанти відповіді:

1. Звідки Ви прибули до Тернопільської області?

Донецька обл.

Луганська обл.

АР Крим

2. Скільки часу Ви перебуваєте в Тернопільській області?

До 1 місяця

1-6 місяців

понад 6 місяців

3. Де ви проживаєте?

В місці компактного проживання внутрішньо переміщених осіб

у родичів, знайомих

знімаю кімнату, квартиру, будинок

4. При переселенні до іншого населеного пункту, чи відчували Ви неприязне ставлення з боку місцевих мешканців?

Так

Ні

5. В який термін Ви отримали довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи після подання заяви до відповідного органу соціального захисту населення:

 

В день звернення

через декілька днів

не змогли отримати

6. Чи траплялися з Вами випадки безпідставної відмови чи навмисного затягування процесу оформлення документів з боку працівників територіальних підрозділів Державної міграційної служби України в Тернопільській області, з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

 

Так

Ні

 

7. Чи відмовляли Вам як внутрішньо переміщеній особі, у наданні допомоги в центрах зайнятості?

Так

Ні

 

8. При спробі працевлаштування на роботу, чи відмовляли Вам у зв’язку з тим, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

 

Так

Ні

 

9. Чи помічали Ви з боку роботодавця та колег по роботі упереджене ставлення до Вас лише з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

 

Так

Ні

 

10. Чи було при прийнятті на роботу з боку роботодавця заниження заробітної плати у порівнянні з заявленою, після того, як останній дізнавався про те, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

 

Так

Ні

 

11. При спробі оренди житла чи відмовляли Вам з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

 

Так

Ні

 

12. Чи завищував власник вартість оренди житла через те, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

Так

Ні

 

13. Чи відмовляли Вам у банківських установах у наданні фінансових послуг (оформленні кредитів, відкритті рахунків тощо) у зв’язку з тим, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

 

Так

Ні

 

14. Чи відмовляли Вам у наданні медичної допомоги у закладах охорони здоров’я Тернопільської області з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

 

Так

Ні

 

15. Чи виникали у Вас перешкоди як у внутрішньо переміщеної особи, з приводу отримання пенсій та інших соціальних виплат?

 

Так

Ні

 

16. Чи відмовляли Вам у прийомі дитини до дитячого садка чи до школи з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеними особами?

 

Так

Ні

 

17. Чи відмовляли Вам у переведенні (вступі) до вищого навчального закладу з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

 

Так

Ні

 

18. Чи примушували Вас до проходження військової служби у зв’язку з мобілізацією, вказуючи на Ваш статус внутрішньо переміщеної особи?

 

Так

Ні

 

19. Чи зазнавали Ви утисків з боку представників правоохоронних органів, з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

 

Так

Ні

 

20. Чи зверталися Ви зі скаргами на порушення Ваших прав?

Так

Ні

 

21. Якщо Ви зверталися зі скаргами на порушення Ваших прав, якою була реакція відповідних служб?

Була надана необхідна допомога

не було жодної реакції

 

1. Питання «Звідки Ви прибули до Тернопільської області?» дало наступний розподіл: Донецька обл. – 46%, Луганська обл. – 54%, Автономна Республіка Крим – 0%.

2. Скільки часу Ви перебуваєте в Тернопільській області?

До 1 місяця – 4%, 1-6 місяців – 23%, понад 6 місяців – 73%.

Отже, більшість з тих, хто вимушені були тимчасово покинути власні домівки, цю «тимчасовість» відчувають уже тривалий термін. В усних співбесідах вони пояснювали, що не можуть повернутися додому, оскільки: або їх будинок/квартира зруйновані, або вони мають проукраїнські погляди та від так званих «ДНР» і «ЛНР» на них не чекає нічого доброго.

3. Де Ви проживаєте?

В місці компактного проживання внутрішньо переміщених осіб – 21%, у родичів, знайомих – 17%, знімають кімнату, квартиру, будинок – 62%.

Як бачимо, незважаючи на поширену думку, що переселенці тікали від війни до рідних і близьких, виявилося, що більшість з них живуть у помешканнях, що винаймаються. Вочевидь, спочатку ВПО дійсно їхали до родичів і знайомих або їх вивозили до місць компактного проживання. Але довго жити в когось «у приймах» чи в гуртожитках доволі складно, тому багато хто з вимушених переселенців, поступово оговтавшись, ідуть в орендоване житло.

4. При переселенні до іншого населеного пункту, чи відчували Ви неприязне ставлення з боку місцевих мешканців?

На превеликий жаль, «так» на це питання було отримано від 24% переселенців.

Коментарі тут зайві. Обнадійливим виглядає те, що все ж таки 76% ВПО ніколи на своєму шляху не зустрічали місцевих недоброзичливців. Отже, тернополяни загалом залишаються переважно гостинними та відкритими для своїх гостей.

5. В який термін Ви отримали довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи після подання заяви до відповідного органу соціального захисту населення:

В день звернення – 46%, через декілька днів – 54%, не змогли отримати – 0%.

Остання цифра особливо радує, проте не слід забувати, що означену довідку, відповідно до законодавства, повинні видати в день подання заяви й без сплати будь-яких платежів та зборів. Про «платежі та збори» ЧПГ не запитувала, втім, очевидним є те, що відповідні служби часом не встигають своєчасно видавати документ, без якого переселенець практично не може отримати будь-яку соціальну допомогу.

6. Чи траплялися з Вами випадки безпідставної відмови чи навмисного затягування процесу оформлення документів з боку працівників територіальних підрозділів Державної міграційної служби України в Тернопільській області, з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

На це питання відповіли «так» 12% опитаних.

І назвали в якості ілюстрацій чиновницького бюрократизму з боку ДМС такі випадки: безпідставна відмова чи навмисне затягування реєстрації місця проживання або перебування – 8%, оформлення паспорту громадянина України – 2% (один з них – дитині по досягненні 16-річного віку), інше – 2%.

7. Чи відмовляли Вам як внутрішньо переміщеній особі, у наданні допомоги в центрах зайнятості?

Характерно, що лише 3% переселенців зауважили про такі факти, зазначивши, що їм пропонували непідходящу роботу.

Звісно, в сучасних умовах обмеженого ринку праці підходящу роботу знайти важко будь-кому, і не тільки вимушеним переселенцям.

8. При спробі працевлаштування на роботу, чи відмовляли Вам у зв’язку з тим, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

Ця проблема виявилася достатньо гострою, адже позначку «так» поставили 20% респондентів.

Доводи потенційних роботодавців при цьому не були предметом дослідження, однак у спілкуванні з деякими підприємцями доводилося чути про те, що вони не хочуть «зв’язуватися» з переселенцями через тимчасовий характер їх проживання на Харківщині. Мовляв, приймуть нового працівника на роботу, а він через нетривалий час повернеться до Донбасу. Хочеться звернути увагу таких осіб на результати питання №2, щоб вони пересвідчилися, що більшість ВПО живуть тут вже понад півроку.

9. Чи помічали Ви з боку роботодавця та колег по роботі упереджене ставлення до Вас лише з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

«Так» відповіли 11% переселенців.

Отже, на робочому місці до них, як правило, ставляться доволі доброзичливо. Можна дійти висновку, що розмови про те, що жителі області занадто побоюються конкуренції щодо працевлаштування з боку ВПО, є доволі перебільшеними.

10. Чи було при прийнятті на роботу з боку роботодавця заниження заробітної плати у порівнянні з заявленою, після того, як останній дізнавався про те, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

Цифра у 6% виглядає некритичною.

Однак, якщо такі випадки дійсно мали місце, це є прямим проявом дискримінації з боку роботодавців.

11. При спробі оренди житла чи відмовляли Вам з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

Ось тут і виявилися значні проблеми, адже «так» відповіли 35% опитаних.

Звісно, здавати чи не здавати своє приміщення у найм – вирішувати особисто наймодавцю, і поставити це йому в обов’язок неможливо. Проте в цій площині, можливо, слід пошукати не тільки економічні мотиви.

12. Чи завищував власник вартість оренди житла через те, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

Зазначили «так» 26% переселенців.

На думку експертів ЧПГ, дані факти свідчать скоріше не про ксенофобні настрої декого з орендодавців, а про банальне прагнення до збагачення. «Ринкові відносини», «попит визначає пропозицію» – це все аксіоми. Утім, наживатися на чужому горі – це якось не по-людські.

13. Чи відмовляли Вам у банківських установах у наданні фінансових послуг (оформленні кредитів, відкритті рахунків тощо) у зв’язку з тим, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

10% опитаних написали, що мали проблеми з банківськими установами.

При цьому деякі навіть підкреслили, що «не з усіма». Отже, існують певні банки, в яких, ймовірно, писаними чи неписаними інструкціями передбачено уникати надавання послуг переселенцям, через побоювання стосовно того, що останні можуть не повернути отримані кошти та виїхати на території, неконтрольовані Україною. Логічно, але абсолютно незаконно (і це є проявом дискримінації). Оскільки, користуючись такою логікою, можна обмежити фінансове обслуговування будь-якої особи, адже вона може опинитися шахраєм, виїхати за кордон тощо…

14. Чи відмовляли Вам у наданні медичної допомоги у закладах охорони здоров’я Тернопільської області з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

Усього 4% відповіли «так».

Це, з одного боку, тішить. А з іншого, зважаючи, що ненадання своєчасної медичної допомоги може вартувати комусь і життя, є доволі тривожним сигналом.

15. Чи виникали у Вас перешкоди як у внутрішньо переміщеної особи, з приводу отримання пенсій та інших соціальних виплат?

Значна кількість респондентів – 33% – поставили позначку «так» у даному питанні.

І вказали, що їм: затягували оформлення виплат на переселенця – 2%, відмовляли в допомозі як малозабезпеченим (вимагали довідку з Луганська!) – 1%, довго не відновлювали виплату пенсії – 8%, затримували соціальні виплати – 4%, соцвиплати на дитину – 5%, створювали проблеми з оформленням виплат матері-одиначці – 4%, з оформленням пенсії за інвалідністю – 1%. 1 жінка зазначила, що вона не отримує «дитячі»… Решта не написали, яких перешкод зазнавали. Слід зауважити, що саме з соціальними проблемами та питаннями отримання пенсій найчастіше звертаються до державних органів вимушені переселенці. Тому й не дивно, що переобтяжені додатковою роботою структури Пенсійного фонду та служб соціального захисту населення нерідко не встигають своєчасно реагувати на численні звернення переселенців.

16. Чи відмовляли Вам у прийомі дитини до дитячого садка чи до школи з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеними особами?

Лише 2% опитаних вказали «так».

Причину вони не зазначили, тому важко зрозуміти, чи це сталося через відсутність у переселенців якихось необхідних документів, чи з інших приводів.

17. Чи відмовляли Вам у переведенні (вступі) до вищого навчального закладу з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

0%.

«Нуль», який значиться в результатах анкетування, може як свідчити про добре організовану роботу в цьому напрямку, так і бути наслідком того, що переважна більшість респондентів, які зголосилися на анкетування – це люди середнього та похилого віку, які вже закінчили своє навчання. Однак одна дівчина написала в дужках, що вона не зверталася стосовно переведення до іншого вишу, хоча є студенткою 5 курсу, оскільки в неї «багато інших проблем».

18. Чи примушували Вас до проходження військової служби у зв’язку з мобілізацією, вказуючи на Ваш статус внутрішньо переміщеної особи?

На тлі сумнозвісного харківського «сафарі» на військовозобов’язаних, цифра у 4% тих, хто позначив «так» на це питання, виглядає незначною.

Щоправда, дехто з жінок пошепки зізнавалися, що їхні брати та чоловіки навмисно не влаштовуються офіційно на роботу, аби їх не забрали до армії.

19. Чи зазнавали Ви утисків з боку представників правоохоронних органів, з тих підстав, що Ви є внутрішньо переміщеною особою?

Несподіваним виявився «нуль» у цій графі.

При тому, що вітчизняна міліція ледь не щоденно потрапляє в повідомлення ЗМІ про порушення прав людини, вимушені переселенці під час анкетування не повідомили ні про один випадок утисків з боку правоохоронців! Чи викликане це тим, що міліціонери вважають, що «з переселенців нічого взяти», чи то так добре за цим напрямком поставлено виховну роботу з персоналом органів внутрішніх справ Тернопільської області – невідомо. Але даний «нуль» є дуже приємним.

20. Чи зверталися Ви зі скаргами на порушення Ваших прав?

«Так» відповіли 9% респондентів.

І назвали серед органів та установ, до яких зверталися, Чугуївський міськвиконком, соціальні служби та місцеві органи виконавчої влади. Решта переселенців позначили, що зі скаргами вони ні до кого не жалілися. При цьому 88-річна жінка зробила припис: «не захотіла, адже здоров’я немає».

21. На питання «Якщо Ви зверталися зі скаргами на порушення Ваших прав, якою була реакція відповідних служб?» відповіли:

Була надана необхідна допомога – 3%, не було жодної реакції – 6%. Нагадаємо, інші воліли не скаржитися, бо не мали скарг (або не мали на це здоров’я).

 

 

Висновок до розділу ІІІ

 

Центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді у Тернопільській області, провівши анкетування серед молоді із числа вимушено переміщених осіб та узагальнивши отриманні результат++и з’ясував наступне: сім’ї вимушено покинули окуповані території оскільки, внаслідок застосування різної зброї, їхні будинки стали не придатні для проживання. На території м. Тернополя їх прихистили родичі, знайомі, друзі. ¬¬-Діти дошкільного/шкільного віку без жодних перепон були влаштовані до відповідних закладів освіти. Більшість вимушено переміщених сімей зазначають, що не можуть влаштуватись на роботу, оскільки в місті не в таких масштабах розвинена інфраструктура як на теренах Східних областей. Існує також проблема мовного бар’єру для дітей, оскільки вони розуміють, як правило, російську мову.

Окремі сім’ї зазначають, що не бажають повертатися додому, оскільки місцеві мешканці гостинно зустріли людей, морально та матеріально підтримують. Серед чужих сім’ї знайшли більше підтримки, любові, розуміння, ніж в рідній Донецькій чи Луганській областях.

Болючим для більшості залишається поняття «сім’я», оскільки хтось з батьків рятував дітей і приїхав в м.Тернопіль, а інші залишились на Сході боротись із мародерством, доглядати батьків пенсіонерів чи інвалідів, які фізично не змогли покинути помешкання.

Зі сльозами на очах сім’ї, які вимушено покинули свої домівки, зазначають, що щастя – це коли вся сім’я, родина здорова, а над домівками не літають кулі…

«Яким би не почався наш ранок, але він таки розпочався і надія на мир в наших серцях живе», – пишуть люди.

 

Висновок

 

Специфікою людської адаптації є те, що цей процес пов’язаний з соціалізацією людини; процесом засвоєння соціальних норм поведінки; «вростанням в соціальний світ». По суті соціальна адаптація є найважливішим механізмом соціалізації. Соціально-психологічна адаптація особистості, будучи одним з видів адаптації, її підсистемою, в свою чергу являє собою складне системне явище, спрямоване на спільне зміна особистості та соціального середовища з метою досягнення оптимального співвідношення між ними.

Система освіти є ключовим інститутом адаптації підлітків-переселенців, зниження ризиків соціальної безпеки регіону в цілому. Ефективним інструментом сприяння соціально-психологічної адаптації підлітків-переселенців є спеціально організована толерантна розвиваюче освітнє середовище, організована з урахуванням специфіки соціальних проблем і психологічного стану підлітків-переселенців, яка сприяє нівелюванню виникаючих проблем соціокультурної адаптації, інтеграції підлітків-переселенців приймає спільнота, проблем, пов’язаних з формуванням ідентичності в іншому соціокультурному середовищі. Освітнє середовище, що сприяє ефективній адаптації, повинна будуватися на комплексному, міжкультурному, гуманістичному, особистісно-орієнтованому, діяльнісному підходах; також в ній повинні бути створені психолого-педагогічні умови: міжкультурна толерантність визнана як детермінанта психологічного здоров’я, як механізм психолого-соціальної адаптації підлітків-переселенців

Таким чином, можна констатувати, що з огляду на масштаби переселенського руху, непрості економічні та політичні обставини, відсутність практичного досвіду, тим не менш наша країна поступово просувається у напрямі розв’язання цієї вкрай болючої проблеми. Спільними зусиллями волонтерів, громадських організацій, міжнародних і державних установ уже чимало зроблено. Головне – вдалося утримати ситуацію, уникнути масових соціальних вибухів, створити хоча і недосконалу, але більш-менш працюючу систему соціального захисту, утім ще більше залишається зробити. Водночас виявлена значною частиною суспільства єдність і згуртованість перед загальною проблемою є запорукою успіху.

 

Список використаної літератури:

 

1. Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе. — М.: Просвещение. — 1991.

2. Басейн Ф.В. Проблема бессознательного. // Знание-сила, 1982, № 10.

3. Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 260 с.

4. Выготский Л.С. Проблемы возрастной периодизации детского развития. // «Вопросы психологии«, 1972, № 2.

5. Горчакова В. Г. Предпосылки, противоречия и принципы развития студенческого самоуправления / В. Г Горчакова // Пед. образование. — М„ 1990. — Вып. 2. — С. 77—82.

6. Дунець Л.М. Психологія спілкування. — Хмельницький, 2003. — 142 с.

7. Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. — М.: Издательство МГУ. — 1982. — 128с. 43

8. Зязюн І. А., Крамущенко Л.В., Кривонос І. Ф. Педагогічна майстерність: Підр. Для вузів. — К.: Вища школа, 1997. — 349с.

9. Кращенко Ю. П. Виховання лідерських якостей майбутніх учителів у системі студентського самоврядування : автореф. дис. …канд. пед. наук : спец. 13.00.07 «Теорія і методика виховання» / Ю. П. Кращенко ; Ін-т проблем виховання НАПН України. — К., 2012. — 20 с.

10.Ломов Б.Ф. Методические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука. — 1984. — 348с.

11.Ляудис В.Я. Формирование учебной деятельности студентов. — М.: Издательство МГУ. — 1989. — 240с.

12.Маркова А.К., Матис Т.А., Орлов А.Б. Формирование мотивации учения: Книга для учителя. — М.: Просвещение. — 1990. — 192с.

13.Ніколаєнко С. Студентське самоврядування на шляху до європейського простору вищої освіти // Освіта України. – 2007. – №49-50. – С.1,2-3.

14.Платонов К. Структура развития личности. М.: Наука. — 1986. — 255с.

15.Положення про студентське самоврядування в Полтавському державному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка. – Полтава, 2007. – 12с.

16.Права та гарантії студента: Зб. нормативно-правових документів / Укл. Г.Ф. Труханов, С.М. Романюк, А.І. Клименко, О.С. Цибін. – К.: Четверта хвиля, 2005. – 380 с.

17.Савенкова Л.О.»Комунікативна атака» у формуванні навичок педагогічного спілкування // Педагогіка і психологія. -1998.-№ 4.-с. 100- 106.

18.Слєпкань З.І.: Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. — К.: НПУ, 2000. — 210 с.

19.Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 273.

20.Студентське самоврядування як невід’ємна складова демократизації школи // Освіта України. – 2005. – №59-60. – С.12-13.

21.Троцко Г. В. Студентське самоврядування як засіб розвитку особистості / Г. В. Троцко // Педагогічна і психологічна науки в Україні : 36. наук, праць 44 до 15-річчя АІІН України : у 5 т. / АПН України. — К. : Пед. думка, 2007. — Т. 1 : Теорія та історія педагогіки. — С. 296-307.

22.Газета «Дзеркало тижня. Україна» «Друзі по нещастю» В.Кравченко від 31 січня 2015 в 07:30 http://gazeta.zn.ua/internal/druzya-po-neschastyu-kakgruziya-reshaet-problemu-bezhencev-_.html

23.Вимушені мігранти. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://semestr.com.ua. – Заголовок з екрану. – Мова укр. 24